Вони терпіли, коли навколо свистіло, гуло і розривалося. Та коли на очах великий будинок підняло і опустило, захиталися стіни, але встояли – вирішили виїжджати.

Олександра Семенівна Трихліб, дві її доньки, дві онучки і дві правнучки, як і багато наших земляків, знайшли прихисток в Ужгороді. 

(Олександра Семенівна Трихліб)

З моменту приїзду ними опікувалися волонтери. Зустріли на вокзалі, погодували, привезли на поселення у школу №8. Тут прожили впродовж 4-х місяців, оточені увагою, підтримкою і допомогою. Коли школу почали готувати до нового навчального року, переміщених осіб розселили в інші місця. Олександра Семенівна, з молодшою донькою Наталією, 15 липня переїхали в село Поляну Мукачівського району, де їх поселили в санаторії «Поляна». 

(Донька Наталія)

Керівник санаторію бажаючим працювати відразу запропонувала вакансії на кухню, в адміністративний корпус, в медицині.

- Я закінчила Кремінське медичне училище і вже 28 років працюю у спеціалізованій школі-інтернаті №1, веду лікувальну фізкультуру і масаж. Коли директорка санаторію дізналася про мою кваліфікацію, сказала: «Вас сам Господь Бог нам послав. Нам дуже потрібен масажист». Так я стала працювати в «Поляні» масажистом, - розповіла Наталія. 

- Тут нам дуже добре, - говорить Олександра Семенівна. - Ми щиро вдячні людям за чудове ставлення до нас, за комфортні умови проживання, харчування. 

Старша донька Олександри Семенівни, Світлана Миколаївна Пепа, зі своїми доньками і онучками залишилася в Ужгороді, бо всі влаштувалися на роботу і винаймають там житло.

(Зі старшою донькою Світланою)

- Я працюю за своєю спеціальністю, вчителем-дефектологом в інклюзивно-ресурсному центрі, який надає допомогу діткам з інвалідністю. Проводимо комплексне оцінювання розвитку і встановлюємо рівень підтримки, аби дитина надалі отримувала інклюзивну освіту у загально-освітній школі. Проводимо корекційні заняття з дітьми, які не відвідують дошкільні навчальні заклади. Саме цим я довгі роки займалася у Кремінській спеціалізованій школі-інтернаті №1. Тож робота знайома і працюю з задоволенням. До того ж колектив прекрасний, люди дуже добрі, відгукуються на будь-яке прохання, допомагають, підтримують, -розповідає Світлана Миколаївна. –  Моя старша донька, Марина Третьякова, влаштувалася продавцем у магазині. Молодша, Вікторія, за освітою філолог української і англійської мови .Її взяли до фірми, де потрібні фахівці зі знанням англійської мови. Доньки Марини, Діана, – учениця Кремінського медичного коледжу, навчається онлайн; Анастасія - восьмикласниця, дистанційно навчається у Кремінському ліцеї №1. 

Все у сім’ї добре, Закарпаття прихистило і обігріло відразу чотири покоління великої родини. А ось душа рветься додому, всі тільки й чекають, коли можна буде повертатися в Кремінну. Та поки що отримують лише тривожні вісті з міста, яке сьогодні стікає кров’ю, руйнується і знищується…

Ганна ПАЛАМАРЮК.