Батьки загиблого захисника Максима Новікова вірять, що повернуться додому і сина привезуть у Кремінну

Батьки загиблого захисника Максима Новікова вірять, що повернуться додому і сина привезуть у Кремінну

Батьки загиблого захисника Максима Новікова вірять, що повернуться додому і сина привезуть у Кремінну

8 лютого Галина Прокопівна Новікова відзначила День народження. Вперше цей день не був святковим, бо не було вітань від сина, красивих і незвичних: з власними віршами, малюнками, поробками. Та й не буде вже ніколи. Бо немає більше Максима…

Вже почалася війна, а вони ще цього не усвідомлювали. Думалося, що буде так, як у 2014 році: все скоро владнається. Та коли 23 березня на подвір’ї розірвався снаряд і все довкола було зруйновано: господарські будівлі, паркан, дах будинку, вікна, двері – стало зрозуміло, що це далеко не 2014 рік, це – надовго. Подзвонили до міськради, де сказали: «Беріть документи, найнеобхідніші речі і приходьте вранці до міськради. І візьміть на три дні харчів». 

А які харчі, коли магазини вже не працювали, продукти не завозилися, гуманітарної допомоги ще не було? Зібрали, що могли, і покинули дім. 

Галина Прокопівна, Віктор Григорович і син Максим Новікови прибули до Слов’янська, де вже формувався поїзд на Ужгород. Куди їхати – вони не знали. Люди по дорозі виходили, в Харкові, Полтаві, Києві, Львові, а їм не було в кого зупинитися. Питали у провідника, як їм бути, що робити? І той порадив їхати до кінцевої зупинки, в Ужгород. 

Західне місто гостинно прийняло людей зі Сходу: зустріли волонтери, погодували, зареєстрували, відвезли в центр розселення. Поселили у школу №2, де теж оточили увагою, турботою.

- Дуже ввічлива, люб’язна, душевна директор школи, яка задовольняла всі наші побутові потреби. Отримували триразове харчування, користувалися душем, пральною машинкою, холодильником. Нам було тепло, затишно, ситно і спокійно. Ми безмежно вдячні всім, хто нас прийняв, - говорить Галина Прокопівна.

Так прожили до липня, а потім розпочалася підготовка школи до нового навчального року і всіх переміщених осіб стали розселяти по інших місцях. Новікових поселили в селі Поляна Мукачівського району в санаторії «Поляна». Безкоштовне проживання і дворазове харчування забезпечили іноземні благодійники. Курортні умови проживання – чого кращого можна бажати? Шкода, що це вже було без Максима. Бо в липні його викликали до військкомату у Сваляві і призвали. Проходив навчання на Яворівському полігоні у Львові, потім у Чернігові, далі служив у Запоріжжі. У Максима був «білий білет», який у мирний час звільняв його від військової служби. Але то в мирний час… Літо минуло швидко і настала зима. Зима, яка назавжди заморозила серця батьків. Чорним круком прилетіла звістка, що немає в них більше сина. Тільки тіло, куди доставляти тіло? Кремінна – в окупації, дім напівзруйнований. Максима привезли в Поляну. Проводжали воїна з церкви. Віддати шану захиснику прийшло багато людей: і внутрішньо-переміщених земляків, з Лисичанська, Краматорська, Сєвєродонецька, Бахмута; і місцевих жителів; і військових товаришів. Урочисто відбулася відправа, та ще й у такий день: на святого Миколая. 

Небеса прийняли світлу душу. Бо на землі Максим працював у лісгоспі, займався моделюванням літаків, машин, збирав колекцію автомобілів, писав вірші, картини, радував рідних, друзів, знайомих своїми витворами. І був міцною опорою і надією для батьків. Не судилося…Тепер ходять до сина в гості на цвинтар.

Кремінська громада підтримала сім’ю матеріально. Від держави обіцяють надати допомогу за місцем постійної реєстрації, тобто у Кремінній. А коли це буде, коли можна буде повернутися додому – не відомо. Проте, ніякі гроші не повернуть батькам сина.

Скільки ще таких батьків-сиріт буде, поки кривавиться війна? Та скільки б вона не тривала, Новікови вірять, що повернуться додому. І сина заберуть з Поляни у рідну Кремінну…

Вічна слава Герою-захиснику! А батькам дай, Боже, сили справитися з цим непоправним горем.

Ганна ПАЛАМАРЮК.

Слідкуйте за нашими новинами на телеграм каналі
09:30
316
Немає коментарів. Ваш буде першим!