Сьогодні ми спілкуємося із завідувачкою Кремінської бібліотеки для дітей Світланою Редею. Вона розповість, як війна змінила її життя і як долає виклики нової реальності бібліотечний заклад.

- Пані Світлано, не можу не запитати, яким для вас було 24 лютого?

- Спочатку був шок, я до кінця не могла повірити в те, що відбувається. Зрозуміло, що війна в Україні триває давно, але вона настільки затяглася, стала, можна сказати, «хронічною», що вже почав звикати і навіть планувати своє життя.

У 2019 році я з Полтавщини до Кремінної перевезла свою маму, оскільки вона мала проблеми зі здоров’ям і потребувала постійного догляду. Її будинок ми продали, а у Кремінній купили новий, облаштували його. У той період якраз розпочалася епідемія коронавірусу, і тоді я думала, що це найгірше, що може статися. Як я помилялася! Бо найстрашніше в житті розпочалося 24 лютого 2022 року…

- Коли ви залишили Кремінну?

- Трохи оговтавшись від шоку, я вирішила діяти. Спочатку всією родиною ми переїхали з квартири у більш безпечне місце – будинок мами. Тоді у місті вже було дуже гучно, навкруги бахкало, над головою свистіло, але в погріб ми не спускалися, бо наші з чоловіком мами фізично не могли цього зробити. Щойно вибухи вщухали – я бігла на роботу в бібліотеку, бо туди йшли люди за книжками, щоб якось відволіктися від страшної реальності. А ще популярною стала наша «Насіннєва бібліотека», яку ми з дітворою збирали протягом року. Дізнавшись про неї, креміняни приходили до бібліотеки за насінням, адже купити його більше ніде було, а всі продовжували займатися городами. Після роботи я поспішала в нашу багатоповерхівку, де була головою ОСББ, щоб підготувати підвал для укриття та організувати видачу гуманітарної допомоги. А 8 березня нам прилетіло в дах, і я зібрала мешканців будинку, щоб гуртом залатати пошкоджену покрівлю.

Їхати наважилися, коли дізналася, що міська рада евакуюється і радить іншим це робити. Стало страшно, що я можу проґавити шанс врятувався на евакуаційному автобусі. Тож, 2 квітня, зібравши у валізи найнеобхідніше, з болем у серці та сльозами на очах, ми виїхали до рідні на Полтавщину…

- Виходить, ви повернулися на свою Батьківщину. Як там проходила адаптація?

- Мені і мамі було легше за всіх, бо тут у нас є знайомі, друзі, однокласники.

Мої дитинство та юність пройшли в Лохвиці, а ми оселилися неподалік, у місті Заводське. Трохи пожили у рідних, а потім орендували окремий будинок, щоб ні для кого не бути тягарем. Хоча в нас дуже гарні і добрі родичі. Мешканці Заводського також чуйні і привітні, завжди допомагають та підтримують всіх переселенців.

Та все одно деякий час я не знала, чим себе зайняти, як відволіктися і не втратити здоровий глузд від важких думок.

Для мене стала відрадою та силою публічна бібліотека Заводської міської ради. Я виявилася корисною для чудового і креативного колективу місцевої бібліотеки, а вони – справжнім спасінням для мене.

Разом ми організували низку заходів для дітей: літературні пікніки, дослідницькі кампанії, читання на природі. Я беру участь у засіданні клубу «Живого діалогу», у майстер-класах «Biblio-ART майстерні», які допомагають учасникам зняти психологічне навантаження, а ще проявити й розвинути творчі здібності.

- А як сьогодні працює Кремінська бібліотека для дітей?

- Ми не втрачаємо зв'язок із нашими користувачами і намагаємося завжди бути корисними для них. Я працюю дистанційно, бо бібліотека це не тільки місце для читання – це центр інформації, спілкування, навчання. Продовжую вести сторінку бібліотеки в соціальних мережах Фейсбук, Інстаграм, для більшого залучення і згуртування користувачів створила телеграм канал «Кремінська бібліотека». На цих платформах пропонуємо користувачам підбірки онлайн-сервісів з доступом до безкоштовних електронних книг, надаємо огляди новинок, розповідаємо про авторів, ювілеї книг і письменників, проводимо різноманітні тематичні онлайн-акції, флешмоби, відеопрезентації, майстер-класи.

Наша бібліотека продовжує надавати послуги хабу цифрової освіти: рекомендуємо освітні курси сервісу «Дія.Цифрова освіта». Проводимо тренінги, відновили дистанційну роботу клубу з програмування для дітей «Code Club» за курсом «Комп'ютерна грамотність: фото/відео монтаж». Нещодавно завершилось навчання першої групи, а учасники отримали сертифікати. Наразі набираємо наступну групу для навчання.

З метою популяризації української мови, долучилися до проєкту «Народне озвучення». Це коли зачитуються дитячі книжки, а потім, в поєднанні з малюнками, створюються відео - і книги оживають різними голосами.

Наші бібліотекарі не гають час і постійно вдосконалюють свій професійний рівень. Так, протягом півроку ми навчались в рамках проєкту «Lib:продовження. Бібліотека - місце сили української громади: відновлюємося, щоб стати кращими» від благодійного фонду «Бібліотечна країна». Завдяки проєкту черпали нові знання і знаходили можливості для власного відновлення і в майбутньому – відновлення бібліотеки.

Також ми пройшли низку тренінгів з адвокації, проєктного менеджменту, консультувалися у юристів та психологів.

А ще наша бібліотека була відібрана до участі у проєкті «AlterFundLib» (теж від благодійного фонду «Бібліотечна країна»), який присвячений підвищенню навичок залучення альтернативного фінансування бібліотек. Тут ми вчилися, як заробляти і де знаходити кошти для розвитку. Ми створили концепцію проєкту додаткового фінансування для бібліотеки, за який отримали від «AlterFundLib» в подарунок комплект мотиваційних книг, а також павербанк.

Мешканці Кремінської громади можуть замовити почитати нові книги за цим посиланням: http://surl.li/eqdae

- Ви також займаєтесь волонтерством. Як допомагаєте переселенцям і з якими проблемами вони найчастіше до вас звертаються?

• - Я намагаюся бути корисною для своєї громади. Тож відгукнулася, коли Кремінська міська військова адміністрація шукала регіональних координаторів, і тепер допомагаю переселенцям з Кремінної на Полтавщині. Веду телеграм канал «Креміняни Полтавщини», де збираю актуальну і корисну інформацію про гуманітарку, яку можна отримати в Полтавській області, займаюсь, в разі потреби, формуванням заявок та списків на отримання допомоги.
• Спочатку багато людей зверталися з проханням допомогти в оформленні грошової та гуманітарної допомоги, а зараз якось звернень стало менше.
• - Які плани маєте на новий 2023 рік?
• - Повернутися додому! Мріємо про те, як зустрінемося з друзями, колегами, сусідами, накриємо святковий стіл і відсвяткуємо перемогу. А потім будемо відновлювати і підіймати рідне місто. А зараз лише молюся, щоб Кремінна вистояла і всі, хто там лишилися, були живі!

Записала Яна Величко.