Ольга Євгенівна розповідає, що друзів у неї багато. Так виходить, що їй на шляху зустрічаються просто золоті люди.

Прикладів тому вона наводить багато.

• - Ось прийшла в салон краси, після скількох екстремальних місяців, коли не те що підстригтися, голову помити не було можливості. То мене оточили такою увагою, турботою, таку зачіску зробили, що я відчула себе королевою!
• 
• Або…попрохала місцеву жіночку, яка чергувала у «Буревіснику», де ми спершу жили, купити матеріал для роботи, бо ще не дуже орієнтувалася у місті і в їхніх специфічних назвах.
• Коли вона принесла замовлення і я хотіла розрахуватися, жінка не взяла гроші і сказала: «Це найменше, що я для вас можу зробити».

З тих пір з Віталією Прадід і її сім’єю Ольга Євгенівна приятелює.

- Віталія стала для мене подружкою, «подушкою», «жилеткою», якій можна поплакатися і поділитися болями та проблемами. Більше того, в особі її великої сім’ї я здобула нову родину. Тому що, на жаль, після подій 2014 року, з багатьма колишніми друзями довелося розпрощатися. Різні у нас виявилися ідеали, поняття Батьківщини і рідної землі.

З сім’ями Віталії Прадід і двох її сестер нерідко збираємося за великим столом. З насолодою слухаю їхню колоритну мову. Чоловік сестри дуже гарно читає вірші мовознавця і поета Закарпаття Павла Чучки.

На Різдв’яні свята в їхній родині стали свідками дійства Бетлегему (Віфлеєму), яке навіть зафільмувала. Буваємо у них в селі, записую їхні слова, вирази, багато чого вже знаю.

Коли довго не приїжджаємо, вони вже непокояться: а чого немає наших гостей, чи не виїхали часом?

Пізнає звичаї і кухню Закарпаття

Ольга Євгенівна розповідає, як обмінюється з Віталією досвідом у приготуванні страв.

Навчилася готувати гомбовці – справжній смаколик національної кухні.

Отримала майстер-клас з приготування бограча – вершини закарпатської кухні, смачного і ситного першого блюда.

Здивували «пироги на три роги». Це наші вареники з начинкою леквар (сливове повидло), заправлені смаженою цибулею. Поєднання незвичне, ну щось на кшталт сала в шоколаді, але дуже смачно.

А що за смакота шитимині! Закарпатська газдиня повинна володіти особливою фантазією і мистецтвом, щоб готувати шитимині – домашню випічку, торти. Рецептів, видів і смаків– безліч: з маком, горіхами, сиром, з сучасними кремовими начинками. На Різдво, Великдень чи храмове свято – це обов’язковий атрибут столу, коли виставляються цілі таці з різноманітними шитиминями, на приготування яких газдиням потрібно витратити не один день.

Гостя готувала для своїх нових друзів поки що тільки наш борщ. Сподобався!

З Ужгорода – в Європу

З Ужгорода можна пішки перейти кордон і ти вже в іншій країні. Таким чином подружжя Чорнобай побували у Словаччині. Дві години погуляли по європейській країні і повернулися назад в Україну.

Потім взяли з тур «Побачення в Парижі», відвідали Будапешт, Мюнхен, і на три дні зупинилися в Парижі. Дізналися і побачили багато цікавого.

• - Я море бачала всього двічі в житті, а тут побувала на березі проливу Ла-Манш. Це мене дуже вразило, така екзотика – не передати!

…Красивих міст і місць у світі дуже багато. Але вони, можливо, ніколи б не зважилися на ці подорожі, якби не війна. І не зустрілися б з цими людьми, які їх збагатили новим баченням світу, відкрили інші реалії життя. Не було б щастя, як кажуть…

• -Та все ж, як тільки дізнаємося, що можна повертатися – ми відразу поїдемо додому. Дай, Боже, щоб це сталося скоріше, щоб ми дочекалися перемоги, - завершує розповідь Ольга.
• 

Насамкінець хочу додати, що Ольга Євгенівна Чорнобай не тільки талановита майстриня і чудова людина, вона ще «Заслужений донор України», яка 168 разів здала кров. Це ж стільки життів їй вдалося врятувати! Чи не тому бачить у цьому світі тільки красиве, а люди на її шляху трапляються тільки «золоті», що вона вміє віддавати, перш ніж брати: чи то кров, чи позитивну енергетику. Те ж до неї і повертається.

Ганна Паламарюк.