Кремінна-

Причому, її вироби – предмет захоплення не тільки у рідному місті, вони затребувані і за кордоном, прикрашають оселі поціновувачів у Німеччині, Італії, Греції тощо.

Скільки себе пам’ятає, Ольга займається в’язанням. І не тільки для себе, а ще й навчає цьому всіх бажаючих. 

Спочатку робила це у громадському об’єднанні «Скарбниця талантів», потім - у територіальному центрі, в «Університеті третього покоління», вела факультет декоративно-ужиткового мистецтва. Вчила жінок в’язанню, бісероплетінню, мистецтву макраме. Вони спілкувалися, вдосконалювали вміння в’язати і вже через деякий час всі ходили у ексклюзивному одязі, зробленому своїми руками.

Є у Ольги і своя фішка у в’язальному мистецтві: парасольки. 

Це її візитівка, за якою майстриню впізнають не тільки у рідному місті. На фестивалі народної гри та іграшки, який впродовж трьох останніх років проходив у Кремінній і куди з’їжджалися майстри ужиткового мистецтва з усіх громад Луганщини, вона мала можливість представити свою творчість широкому загалу. І в неї збільшилася кількість замовників.

Її витончені ажурні вироби були покликані рятувати жінок від сонця. Та, на жаль, ці парасольки виявилися безсильними, щоб захистити від розривів бомб і гранат, від ракетних обстрілів, які спіткали затишне, зелене курортне місто Кремінну.

Тож цього літа її парасольки дивували жителів іншого міста…

-Ужгород

…27 березня Ольга Євгенівна Чорнобай, разом з чоловіком Павлом Федоровичем, приїхали у не менш мальовниче місто Ужгород. Втікаючи від війни, вони не знали куди податися. У Слов’янську, куди привезли їх евакуаційним автобусом, сіли на поїзд, що прямував до Ужгорода, і вийшли на кінцевій зупинці: далі їхати було нікуди.

Перемістившись з одного кінця країни – в інший, непокоїлися, як їх приймуть тут, де і звичаї інші, і сонце по іншому світить. Та, вийшовши на перон, всі побоювання враз відпали, їх дуже тепло зустріли волонтери, оточили увагою.

• - Спершу нас поселили у спорткомплексі «Буревісник», де проживали впродовж місяця, - розповідає Ольга Євгенівна. - Потім перемістили в школу №6. З тих пір ми тут. Спочатку, великим гуртом, містилися в спортивній залі. Згодом директорка закладу побачила, що мені потрібні більш спокійні умови. Адже, щоб розрадити себе, я не випускала з рук ниток, гачка та спиць, і щодня дивувала всіх новими виробами. Тож надала нам з чоловіком невеличкий клас, і наразі ми живемо окремо.

Ольга Євгенівна, працюючи все життя з людьми, передаючи їм свій досвід, вміння, не змогла і тут обійтися без громадської діяльності.

У травні директорка школи запропонувала її на грант від громадської організації «Веста», яка співпрацює з МОМ (Міжнародна організація з міграції). В рамках цього гранту майстриня змогла замовити інструменти для роботи на суму 15 тисяч гривень. Тепер у неї з’явилися спиці преміум-класу, про які раніше могла тільки мріяти – знаменитого на весь світ німецького виробника Addi.

• - Мою радість і захоплення від такого скарбу зрозуміє тільки той, хто в’яже! Я замовила набори коротких і довгих спиць, а ще кругові спиці цієї ж фірми Крейзі Тріо. Останні – революційна новинка для швидкого кругового в’язання: шкарпеток, рукавів, горловин, рукавичок тощо. Ну і, звичайно, не можу нарадуватися комплекту японських гачків. Вони бездоганні в роботі. Весь інструмент прямо сам в’яже і аж танцює в руках!

У кінці листопада, з ініціативи УВКБ ООН, спільно з громадською організацією «Крим-SOS» і «Неємія» було започатковано проєкт з в’язання, до якого долучилося 20 переселенок, що мешкають в Ужгороді.

• - Нас забезпечили інструментом, пряжею, з умовою, що цей інструмент потім залишиться нам. (Тобто, інструменту в мене ще додалося). Ми в’язали шкарпетки, тапочки, шарфи. А на Різдвяні свята поїхали в селище Ставне і все це подарували таким же переселенцям. А вони нам, в свою чергу, подарували виставу Колядок.

Співпрацює Ольга Євгенівна і з Благодійним фондом «Неємія». Фонд має локацію «Гостьовий дворик», де також мешкають переселенці. Тож вона там дає уроки в’язання, бісероплетіння і для дорослих, і для дітей.

За цей час майстриня вив’язала купу капців, шкарпеток, шапок, парасольок, рукавичок. В роботу вкладає душу і з такими ж щирими почуттями вироби дарує новим друзям, знайомим.

Продовження історії - у наступному матеріалі.

Ганна Паламарюк.