Житло їм любязно надало молоде подружжя, у яких двоповерховий будинок. Тож господарі живуть на першому поверсі, а гостям віддали весь другий поверх, з окремим входом. Тобто, родина переселенців живе повністю автономно і безкоштовно. Є своя кухня, ванна кімната, прибиральня.

Фінансову допомогу отримують щомісячно від держави у розмірі 450 євро на особу. Окремо дають гроші на одяг. Щотижня отримують продукти харчування: м'ясо, ковбаси, рибу, хліб, тістечка, молочні продукти, різноманітні овочі, фрукти, гриби, салати.

Анна знаходиться на обліку у джоб-центрі (це їхній ценр зайнятості), відвідує мовні курси, опановуючи німецьку.

Герман ходить до школи і займається онлай у Кремінському ліцеї №5, зі своєю вчителькою Юлією Феліксівною Ковердою.

А ще відвідує секцію боксу (вдома займався карате).

• -Тут нас оточили такою турботою і увагою, створили такі умови, що ми перебуваємо, як в раю, - говорить Світлана Миколаївна. – Але душа всерівно рветься додому і плаче від тих новин, які надходять з Кремінної, де зараз відбуваються найкривавіші події.
• Днями нас запросили на свято. Коли закінчуються новорічні торжества, тут ялинки звозять в одне місце, розпалюють велике багаття і, таким чином, проводжають старий рік, салютуючи відліку нового. Люди приходять з дітьми, їдять смаколики, дорослі пригощаються пивом. Таке собі народне гуляння.
• Герману на цьому святі вручили чудовий подарунок, адже дійство відбувалося в день, коли ми святкуємо Різдво. І хоч німці своє Різдво відсвяткували 25 грудня, вони не забули привітати нас з нашим святом.
• 
• - Але ж спалювати ялинки, з огляду на те, що німці дуже заощадливі і економні, це ж нераціонально?
• -Ну це, скоріше, такий ритуал, і, думаю, не всі ялинки згорають ось так «нераціонально», - відповіла Світлана Миколаївна. – Зважаючи на те, що тут у кожному населеному пункті є свій завод з переробки сміття і організоване його роздільне збирання, то ялинкам знаходять і більш потрібне використання. До речі, я була здивована, коли побачила ці заводи в центрі населених пунктів, від них не було ніде ніяких запахів. І боляче стало за наше місто, згадалися мітинги протесту проти  будівництва такого заводу у нас.
• А тут все збирається, утилізується: пляшки, баночки (скляні, жестяні, пластикові, з під соусів, майонезів, напоїв) здаються в пункти прийому за 25 центів. Тобто, чистота в селі чи в місті оплачується, стимулюється. Тому ніде не побачиш, щоб валялися порожні паки, стаканчики чи інший непотріб.
• …Ми так хотіли в Європу і ось отримали таку можливість (не було б щастя…) побувати в ній. Що ж, можемо тепер зрівняти, що мали і що втратили. А дечому корисно буде і повчитися. Краще б, звичайно, не в такий спосіб і не за таких обставин. 
• Записала Ганна Паламарюк.