Кадетському корпусу імені героїв Молодої гвардії довелося евакуюватися вдруге. Як працює військовий ліцей сьогодні?

Кадетському корпусу імені героїв Молодої гвардії довелося евакуюватися вдруге. Як працює військовий ліцей сьогодні?

Кадетському корпусу імені героїв Молодої гвардії довелося евакуюватися вдруге. Як працює військовий ліцей сьогодні?

Про це газеті розповіла вчителька математики та інформатики Ірина Іванівна Кобзар.

Луганський обласний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус імені героїв Молодої гвардії» евакуювався з Луганська до Кремінної у 2014 році. Завдяки начальнику ліцею, бригадному генералу Валерію Ємбакову, тут, серед мальовничої природи і правічних сосен Кремінського лісу, навчальний заклад отримав друге дихання. Приміщення колишнього інтернату було капітально відремонтовано, обладнано в стилі сучасних вимог, оснащено новітньою технікою і стало зразковим освітнім осередком не тільки в області, а й в Україні. Навчатися тут було престижно і витримати конкурс, щоб отримати на це право, вдавалося далеко не всім бажаючим. 

Це була гордість Луганщини. Але…почалася війна.

(На території військового ліцею. 
Архівні фото 2021 року)

Як жив у цей час військовий навчальний заклад – про це ми говорили з вчителькою математики та інформатики Іриною Іванівною Кобзар.

  • - Коли війна стрімко докотилася до нашого міста, постала необхідність 200 дітей, що навчалися в ліцеї, передати батькам, тобто відправити їх до домівок по всій Луганській області. Це було дуже складно за тих умов.
  • Ще складніше було всередині березня розпочати дистанційне навчання. Адже у Кремінній та і в інших містах області уже були проблеми зі світлом, зв’язком. З багатьма дітьми було складно встановити контакт. Зокрема, в мене був учень з Рубіжного, де вже точилися жорстокі бої, і я навіть не знала чи він живий.
  • На кінець навчального року нам треба було випустити 100 дітей, підготувати всім документи, щоб вони могли вступити у військові виші. Ми це зробили. І практично всі випускники 2022 року вступили у вищі військові навчальні заклади, вищі навчальні заклади Міністерства внутрішніх справ та Міністерства надзвичайних ситуацій.
  • Згодом, через ускладнення ситуації, і вчителям та працівникам ліцею довелося виїжджати з Кремінної.
  • Адміністрація ліцею під керівництвом начальника бригадного генерала Валерія Ємбакова почали працювати над тим, щоб ліцей відкрився у безпечному місті. Бо в нас же військовий заклад, де існує свій порядок, ритуал, дисципліна, які не можна забезпечити у онлайн-режимі.
  • У вересні ми ще продовжували навчатися дистанційно. А вже з 1 жовтня переїхали до міста Березань Київської області, де нас гостинно прийняв Березанський аграрний професійний ліцей. Тепер у нас організовано змішане навчання, бо частина дітей знаходиться за кордоном, частина - на окупованих територіях, намагається вийти на зв'язок, але це дуже-дуже складно. Ті ж, хто був в Україні, почали з’їжджатися до нас. Були й такі, що добиралися з окупованих територій через Європу по 4-5 діб. Декому вже довелося пережити тяжкі втрати рідних. І коли вони нарешті добралися до нашого ліцею, де, чесно скажемо, зовсім інші умови, не такі, які були у Кремінній, то вони не могли нарадуватися:
  • -Я не можу надихатися цією атмосферою рідного закладу і близьких людей! Мені тут все подобається, - говорили один перед одним.
  • І скільки було щастя в очах наших учнів! Переїхали в Березань і деякі вчителі та офіцери з Кремінної. За цей час набрали неповну кількість першого курсу, попросилися до нас на навчання березанські хлопці.
  • Є першокурсник з Пологів Запорізької області, де зараз теж дуже складна ситуація. Він скільки наслухався захоплених відгуків від другокурсників про ліцей, який був у Кремінній, що дуже мріє продовжити навчання саме там. На жаль, ліцей наразі дуже постраждав. І це втрата не тільки для Кремінщини, Луганщини, а для всієї України. У нас був освітній заклад європейського зразка: чудові житлові кімнати, спортзал з душовими кабінками, шикарний стадіон, у кожному класі інтерактивні дошки. Наші випускники часто пишуть нам у соціальних мережах і зізнаються: «Ми згадуємо навчання у Кремінній, як найкращі роки нашого життя».
  • Тут, у Березані, ранки, як і у Кремінній, починаються з підняття прапора і виконання гімну (вдома це проводилося на шикарному плацу, а тут ми його собі уявляємо).
  • Тут у нас теж лунають повітряні тривоги, і ми опускаємося у бомбосховища, де і уроки проводимо, і, нерідко, спимо. Потерпаємо і через відключення електроенергії. Але ми живемо однією родиною, разом долаємо труднощі. І віримо, що ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!
  • Моя група буде у цьому році випускатися, тому я дуже переймаюся долею своїх учнів.
  • Хоч мені завжди подобалося працювати з дітьми (і в інтернаті, і у професійному ліцеї №91), але саме тут моя душа відчула особливе покликання і нерозтрачені материнські почуття. У нашій сім’ї вже виросли дві дорослі доньки. А тут - хлопці.
  • Такі різні, такі неординарні і допитливі, які примушують тебе триматися в тонусі, постійно розвиватися. Вони ще діти, які приїхали з Попасної, Лисичанська, Троїцька, Мілового, Сєвєродонецька і які вже бачили багато лиха. Але розумію, що завтра – це вже чоловіки, яким випаде нелегка участь захищати країну.
  • На жаль, серед наших випускників є загиблі у цій війні. І це дуже гіркий, пекучий біль. Не для того матері народжують синів, а вчителі виховують учнів, щоб їх потім ось так непоправно втрачати.
  • Віримо, що війна неодмінно закінчиться, ми повернемося до свого навчального закладу, відбудуємо його знову і будемо виховувати ліцеїстів вже для кращої участі.
  • Ганна Паламарюк.
Слідкуйте за нашими новинами на телеграм каналі
21:10
141
Немає коментарів. Ваш буде першим!