Виїхала, але улюблену справу не залишила. Як Алла Волобуєва продовжує допомагати особливим діткам
Але більше її знали в середовищі батьків і дітей з особливими потребами, як громадського діяча. Для таких дітей з усієї Луганщини вона організовувала соціо-культурні фестивалі, шоу, різноманітні конкурси. Діти приїздили до Кремінної зі своїми номерами, виступали і почували себе на сцені великими артистами. Це давало їм віру жити, боротися за своє місце під сонцем.
Цікаві вечори, урочисті і весільні програми
готувала Алла Вікторівна зі своїм чоловіком, Олександром Рибальченком, і для дорослих.
Але враз…тріснула струна на гітарі, обірвалася пісня…. 29 березня, коли Кремінну цілу ніч страшенно обстрілювали і не вдалося й на хвилинку заснути, прийняла гірке рішення. Спочатку вдома залишився чоловік і їхні мами. А Алла Вікторівна з донечкою і подругою виїхали в Дніпро. Ночували і в церкві, і в притулках, поки не знайшли квартиру. А, поселившись у трикімнатному помешканні, почали активно «витягувати» кремінян до Дніпра. Таким чином, їхня квартира перетворилася на своєрідний «хаб», у якому розміщувалися рідні і знайомі, поки шукали житло або, вже звідси, їхали кудись далі.
Кремінська спеціальна школа перестала працювати, але як волонтер громадської організації «Амі-схід», Алла Вікторівна продовжувала у Дніпрі займатися у онлайн-режимі сценічною майстерністю з дітьми з інвалідністю. До цієї творчості долучилися згодом і дітки з сімей ВПО.
- Впродовж літа ми працювали, проводили фестивалі, до яких долучали дітей не тільки з Луганської області, а й з усієї України.
А на початку вересня КУ «Попаснянський реабілітаційний центр «Лелека» мені запропонував попрацювати з дітьми з інвалідністю.
«Лелека» - це потужний реабілітаційний центр. У мене вже був досвід співпраці з ними, часто їздила до них у гості, на свята.
З початком війни Центр перемістився у Житомир. А багато їхніх працівників виїхало за кордон, тож заклад потребував нових кадрів. Зокрема, потрібен був дефектолог, чим я займалася у своїй Кремінській обласній спеціальній школі. (До речі, я з неї не розрахувалася, перебуваю на простої і мрію туди повернутися. Наших дітей ми встигли відправити батькам. А дітей-сиріт і тих, хто позбавлений батьківського піклування, відправили в заклади Львівської області).
Наразі я працюю з дітками очно, у нас повноцінні уроки. Приходить на заняття і молодь Житомира з особливими потребами. А по громадах Житомирської області надаю послуги молодшим діткам з логопедії і з дефектології. Займаємося музичною, танцювальною терапією, проводимо соціо-культуррні заходи.
Перед Новим роком в рамках одного проєкту мені подарували мильні бульбашки і я проводжу мильні шоу з дітьми.
Своїх нових підопічних полюбила всім серцем і радію їхній кожній маленькій перемозі.
Показова історія Тимурчика – дитини з аутизмом. Він приїхав зі Слов’янська, пережив великий стрес. Хлопчик взагалі не розмовляв. Мама була в розпачі, що немає жодних позитивних результатів, скільки б не займалися з дитиною. Сьогодні він вимовляє склади, розрізняє кольори, почав співати пісню. Як же я цьому радію!
Інший хлопчик теж мав мовленнєві порушення. Зараз вимовляє всі букви. Це велике щастя для мене - допомагати дітям.
Звичайно ж, дуже сумую за тими, кому вже давно віддала своє серце. У мене навчалися Аня Поліщук і Рома Куценко – діти з хворобою ДЦП. Вони у Кремінському спортивному комплексві «Олімп» займалися параплаванням. Аня була в резерві Олімпійської команди. Зараз діти в Черкаській області. Зі своїм тренером Олексієм Олександровичем Ганусенко продовжують займатися параплаванням. Ми з ними постійно на зв’язку. Та практично з усіма ми на зв’язку. Окрім тих, що залишилися у Кремінній. Там зв’язку немає.
На жаль, один наш учень загинув. Сергійко жив у Новокраснянці. Село швидко окупували і сім’я не встигла виїхати. Хлопчик помер від осколкових поранень. Сергійко був працьовитим, допомагав у всьому, гарно навчався. Невимовний жаль пережили всі, хто його знав.
… Ми обов’язково поверномося додому, відновимо свою школу, яка частково зруйнована, зустрінемо своїх учнів. Це неодмінно станеться!
Записала Ганна Паламарюк.