Клара Бондаренко: «Ми повернемося додому і не дозволимо вам старіти!»
У попередній публікації сайту ми розповіли про Тетяну Олексіївну Кравченко, яка у 58 років почала навчатися у вузі і опановувати нову справу. До цього її наштовхнула трагічна життєва ситуація. Але впевненості додала і підтримка подруги, яка настійно рекомендувала зробити рішучий крок у нове життя.
Тож сьогодні ми спілкуємося з подругою. Це Клара Анатоліївна Бондаренко, яка вступила до інституту фізкультури і спорту Луганського педагогічного університету на спеціальність фізична терапія і ерготерапія разом з Тетяною Олексіївною. Декілька років вони разом опановували нову спеціальність, отримали дипломи бакалаврів, а наразі продовжують навчання в магістратурі.
Якщо Тетяна Олексіївна сьогодні вже працює за спецальністю, то у Клари Анатоліївни на даний момент трішки інше призначення.
- З Кремінної у березні нинішнього року я переїхала в Дніпропетровську область. І відразу почала налагоджувати необхідну справу, якою займалася і в рідному місті ще з 2014 року: це маскувальні сітки для наших воїнів. До цієї роботи залучила людей з багатьох міст України. Один тут не впораєшся, процес дуже копіткий.
Напрацювали такий алгоритм: я закуповую матеріал (це, зазвичай, мішки з під кави або какао), фарбую їх у природні кольори, розрізаю на смужки і відправляю своїм колегам у Київську, Харківську області, які безпосередньо плетуть сітки.
Якось за заняттям із сітками мене побачили військові, що мешкали поруч.
- А чи не можна робити захист для шоломів, адже вони виблискують в денний час і їх далеко видно, треба приховати колір? - запитав командир.
Що ж, я вивчала, як це роблять в інших країнах, в Ізраілі, скажімо. Підшукала матеріал, зробила викройки. Закупили нитки, гачки, мішки, фарбу тощо. Одним словом, процес виробництва захисту для шоломів налагоджено. Знаю, що наші вироби вже працюють на Донецькому і Сватівському напрямку Луганської області.
Звісно, що все це коштує грошей: матеріали, пересилки їх виконавцям, відправка вже готової продукції адресатам. Щоб залучати кошти, приймати допомогу спонсорів, потрібно, щоб все було прозоро, офіційно. То ж син зареєстував Благодійний фонд «Взаємодія юа», через який все і проходить. Прозорість операцій контролює наглядова рада.
- Ви займаєтеся дуже необхідною справою, спасибі вам за громадянську позицію і за ентузіазм, який вам допомагає і надихає. Але, дасть Бог, війна закінчиться і потреба в маскувальних сітках відпаде. Як будете реалізовувати отримані знання з нової спеіальності?
- Переорієнтуємо своє підприємство на реабілітаційні послуги. Вони завжди потрібні, і в мирний час, і у військовий.
Оздоровчими практиками я займаюся давно, ходила на йогу. До речі, вся реабілітація будується на принципах йоги. Тож вирішила йогу поєднати з іншими практиками.
Чому я цим займаюся? Молодість, на жаль, тимчасовий і швидкоплинний період. Далі – це роки доживання. І щоб «не доживати», а повноцінно функціонувати у цьому світі, потрібно бути здоровим.
А кого ми бачимо на вулицях? Людей з паличками, зігнутих, кульгаючих, надмірно повних або худих. Це не дуже привабливо. Крім того, хвора людина – це напруга для всієї сім’ї. Знаю по своїй мамі, яка дуже нездужала в останні роки. Я б не хотіла такої участі своїм дітям.
- А що робити, щоб не бути тягарем для дітей? Яке головне правило для нас повинно працювати?
- Дбати про себе і про своє здоров’я. Яким чином? Фізична активність – передусім. Це не означає, що треба копати огород чи в бігові долати десятикілометрові бар’єри. Але обов’язково щоранку виконувати просту гімнастику, дбати про себе, балувати себе смачненьким, але корисним, неодмінно бувати максимум часу на свіжому повітрі, а не сидіти на дивані. Бо гіподинамія – основа всіх наших хвороб.
Отже – фізична активність і дихання (є багато методик) – передусім. А ще виробляйте корисні звички. З самого ранку, поміж звичних справ, ходіть не як зазвичай, а на носочках, на п’ятках, на зовнішній чи внутрішній частині стопи. Це просто, коли звикнути, і дуже корисно. Жінкам, для краси шкіри, необхідно гуляти у сиру погоду, під дощем.
Одним словом, постійно, щохвилини заряджайте себе на здоров’я і будуйте свій день відповідним чином. Бо з хворою людиною спілкуватися не дуже приємно.
Поки що ось такі поради. А, дасть Бог, закінчиться війна, ми повернемося у рідне місто, і тоді створимо з Тетяною Олексіївною спеціальний Центр, у якому не дозволимо вам старіти і скигліти від болячок. Так буде!
Спілкувалась Ганна Паламарюк.