​Тетяна Кравченко: «Людей треба залучати до активного життя!»

​Тетяна Кравченко: «Людей треба залучати до активного життя!»

​Тетяна Кравченко: «Людей треба залучати до активного життя!»

Тетяна Олексіївна Кравченко має непросту долю. Проте вона знайшла сили взяти себе в руки. Мотивуюча історія неймовірної жінки з Кремінної - у нашому матеріалі.

За роки журналістської практики зрозуміла цікаву закономірність: героїв для публікацій не треба шукати; людина, про яку варто, необхідно розповісти читачам, сама на тебе виходить. Принаймні у мене – саме так.

Рік тому до редакції завітала наша читачка і попрохала написати про жінку складної долі і цікавої життєвої історії. Обіцяла написати, та все якось не складалося: то часу не було, то не траплялося інформаційного приводу, то історія не вписувалася в тематику чергового номера.

І ось все склалося в один момент: йду по центу Рахова, а назустріч – Тетяна Олексіївна Кравченко: моя землячка, моя героїня, дорога і близька людина у далекому від Кремінної Закарпатті.

Тільки тепер, у затишній кав’ярні Рахова, я почула її історію.

…До певного часу в неї складалося все добре, здавалося, що доля її балувала і любила.

Та ось, як грім серед ясного неба, захворів чоловік, переніс інсульт. П’ять років його виходжувала, але не вберегла, втратила.

Після нього, від пневмонії, раптово помер 25-річний син. Потім пішла у засвіти мама. А ще через 5 років не стало старшої доньки...

Нещастя, одне за іншим, ламали її, розчавлювали, не залишали шансу вибратися з глибокої депресії. Відбувся дисбаланс всього організму. Не рятували ніякі ліки, жменями приймала всілякі пігулки, але вони не давали полегшення. Здоров’я погіршувалося.

Але ж на ній лишилася 11-річна онучка. Її треба ставити на ноги, а вона сама втратила грунт під ногами…

Спробувала піти на роботу, (працювала в магазині), думала межи людей буде легше. Але сталося навпаки; всі підходили, співчували і було ще гірше.

Кинула роботу, але куди податися, як сховатися від себе і свого горя?

Знайома запропонувала записатися в клуб за інтересами «Здравіє». Вхопилася за цей шанс, як потопаючий за соломину.

(На заняттях групи «Здравіє» у Кремінній, 2021 рік).


І соломина виявилася рятівною. Спілкувалася з членами клубу, у кожного з яких були свої негаразди. Але про них старалися не говорити, зустрічалися за чашкою чаю, обмінювалися досвідом, як поліпшити здоров’я. Виконували фізичні вправи, проводили чистки організму, неодмінно дотримувалися питного режиму (вода нам дуже потрібна!).

 -Вже скоро стала помічати, що мій організм оживає, що менше приймаю пігулок. Тож у мене прокинувся інтерес до здорового способу життя. А поряд з цим хотілося знайти відповіді, чому помер син від пневмонії; яка прична тромбозу; як відновитися після інсульту? Але я була далека від медицин, мені не вистачало знань. 

Пригадала, що в молодості дуже цікаво було робити уколи, міряти тиск людям, адже мама була медик. Та вона відмовила мене пов’язувати свою долю з медициною, мовляв, це дуже нелегка професія. Ото ж я отримала технічну освіту і більше 30 років працювала оператором у тепломережі.

І ось у 58 років несподівано повернулася до призначення, яке було написано на моїй долі: вступила до інституту фізкультури і спорту Луганського педагогічного університету на спеціальність фізична терапія і ерготерапія.

…Коли почалася війна, менша донька, яка працювала і проживала в Києві, втікала від обстрілів до Рахова. Сюди ж запросила і нас з онучкою.

Ми відразу стали ходити на стадіон, тут є різноманітні тренажери. Я готова була організувати групи здоров’я і для переселенців, і для місцевих жителів, проводити з ними заняття.

На жаль, охочих займатися своїм здоров’ям не виявилося. І цее не дивно. Всі наші болячки від ліні. Ми недостатньо рухаємося і гіподинамія – наш найлютіший ворог. Нам не хочеться витрачати багато часу, щоб тричі на день робити корисні для організму салати: легше ж з’їсти готовий бургер чи тістечко, які дають ситість, але не приносять користі.

Та реалізацію своїх знань і вмінь я знайшла, коли у червні нинішнього року захистила диплом бакалавра і вступила до магістратури. У філіалі Ужгородського реабілітаційного центру, що знаходиться при Рахівському міському центрі реабілітації, була вакансія реабілітолога, і керівництво чекало, коли я лиш отрмаю диплом. Відтак, з вересня я працюю. Це моя перша практика. Робота дуже цікава для мене. Рада, що мені так пощастило. В мене немає вільної хвилинки, дні завантажені вщент. Я потрібна людям.

Займаюся дітками з вадами (ДЦП, аутизм, інші відхилення). Проводжу з ними фізичну терапію, вправи, масаж, розвиваю побутові навички. Працюю також з пацієнтами після інсультів, травм; проводжу реабілітаційні заходи з учасниками бойових дій.

(На роботі у Рахові)

Дуже радує, коли бачиш результати своєї праці. Так, у Розтоках займалася з молодим чоловіком після інсульту. Прийшла до нього «лежачого», а після занять він почав підійматися. Зі служби соцзахисту хворому видали ходунки і він вже виходить з ними на вулицю. Реабілітація підняла йогона ноги, він вже допомагає дружині помити посуд, приготувати нескладну їжу.

-Коли я побачив результат, у мене з’явилося бажання ще більше займатися, тим паче, що маю трьох маленьких дітей, їм потрібен здоровий батько, - зізнався молодий чоловік.

Що ж, такі відгуки дуже дорогі для мене. Я не змогла допомогти своїм близьким – хочу тепер допомогти іншим. Допомогти їм зрозуміти себе, свій організм, навчити дружити з ним, не шкодити власному здоров’ю. Це можливо, переконалася на собі, коли прийшла в групу «Здравіє» вичавленим лимоном, а перетворилася у птаха-фенікса, що відродився з попелу.

У Кремінній у нас були такі крилаті мрії! Місто придбало санаторій «Озерний». Думалось, ну ось закінчу навчання, а там і санаторій відновлять, буде робота.

У нас спортивне містечко, скільки приїздить спортсменів, яким теж потрібна реабілітація. А люди похилого віку, з ними необхідно займатися, вони не повинні відчувати себе непотрібними, відпрацьованим матеріалом. В реабілітації найголовніше – активна зайнятість. Людей треба залучати до активного життя. І тут планів та ідей – непочатий край!

Так і буде, Тетяно Олексіївно. Спасибі Вам за надихаючий приклад!


Ганна Паламарюк.

Слідкуйте за нашими новинами на телеграм каналі
22:10
339
Немає коментарів. Ваш буде першим!