Куди бігти, що робити, як жити? Та вирішили, що поїдуть у напрямку Західної України – подалі від зони бойових дій.

Тетяна каже, що виїжджати за кордон взагалі не збиралися. Як і всі, сподівалися, що пересидять у безпечному регіоні тиждень-два, та повернуться додому.

Але, на жаль, ситуація у країні тільки погіршувалася. Та ще й з житлом були великі проблеми - винаймати його дуже дорого.

«Тиждень ми жили у знайомих: спочатку у Львівській області, потім - у Івано-Франківську», - розповідає Тетяна. 

А згодом вирішили поїхати до сонячної Іспанії, бо там у родини Зубенків є рідня. Хоча б питання із житлом відпадало – а це великий плюс у нинішній ситуації.

Тетяна ділиться, що адаптація на новому місці, та ще й за тисячі кілометрів від рідного дому, проходила дуже важко: як у дорослих, так і у дітей. 

«Ми постійно плакали, найменший наш синок щоразу згадував рідний дім, своїх друзів, одяг, улюблені іграшки - кожну деталь з колишнього безтурботного життя, і дуже сумував за цим всім», - розповідає вона.

До іспанського садочку найменшу дитину прийняли доволі швидко, місцеві дітлахи були дуже уважні, турботливі, співчували хлопчику, дарували іграшки, завжди гралися і запрошували на святкування днів народжень.

«А от проблеми з житлом тут величезні, - розповідає Тетяна, - зняти квартиру практично неможливо. Бо іспанці не охоче беруться здавати житло іноземцям, а особливо, переселенцям. Немає у нас тут ані роботи, ані контракту. А якщо і вдасться орендувати житло, то це буде втридорога».

Проте іспанці надзвичайно добрі та уважні люди! Наприклад, друзям Тетяни, які приїхали разом з ними, одна сім'я надала свою квартиру для проживання абсолютно безкоштовно. Племінницю Тетяни взяла до себе на повне забезпечення ввічлива іспанська бабуся. А знайома свекрухи, яка вже давно живе в Іспанії, протягом трьох місяців купувала українській родині за свої власні гроші продукти. 

«Щотижня вона привозила нас у супермаркет і казала: беріть, що хочете... Велика подяка простим, неймовірно чуйним людям за небайдужість та допомогу!», - ділиться Тетяна.

 Дівчина каже, що звичайні перехожі на вулицях, коли дізнавалися, що зустріли родину з України, завжди щиро співчували їм та підтримували.

Соціальної допомоги поки що немає. Проте ще влітку там прийняли закон про щомісячну виплату біженцям у розмірі 400 євро (протягом півроку). Поки цей закон не набув чинності.

«З працевлаштуванням там також не допоможуть – сам повинен щось шукати. Але це дуже складно, бо обов'язково потрібно знати мову - без неї ніяк. Проте тут є соціальний центр, де нам викладають іспанську два рази на тиждень, безкоштовно», - розповідає Тетяна.

«За першої ж нагоди ми повернемося додому, обов’язково, в цьому немає жодних сумнівів! Чекаємо на це з великим нетерпінням!», - впевнено говорить Тетяна.