Після його закриття переїхала до Кремінної. Деякий час була комендантом гуртожитку професійного ліцею. Але найбільше її знають, як аматора художньої самодіяльності. Вона була учасником унікального на Кремінщині народного хору «Рапсодія», який організувала Раїса Петрівна Семенова. Любов Григорівна, разом з Павлом Гапочкою, Геннадієм Калмиковим, їздили селами району і дарували жителям Кремінщини свій унікальний талант, радували людей неповторними голосами.

На жаль, все це в минулому…

8 березня вона покинула Кремінну. Саме в цей день розпочалися жорстокі обстріли міста. Виїхала разом з донькою Юлею і онучками-близнятками Лізою і Катею. Спочатку прибули у Львів, далі попрямували у Польщу, звідти – у Францію і вже потім добралися до Іспанії.

Каталонія, Барселона і кінцева зупинка –курортне місто Пінеда-де-Мар.

Поселилися в готелі. Заклад на 400 людей був повністю зайнятий біженцями з України. Проживання і харчування було безкоштовним.

Такі умови перебування продовжувалися пів року.

- Зараз стоїмо перед вибором: як жити, де працювати, як забезпечувати своє існування, - розповідає Любов Григорівна.

Пінеда-де-Мар – це райський куточок Каталонії, з безліччю вишуканих пляжів на березі Середземного моря, різноманітних готелів, старовинних храмів, церков тощо. Тільки все це не дуже б радувало наших вимушено переміщених земляків, якби не трапився щасливий випадок.

Щойно вони поселилися в готель, як Любов Григорівна познайомилася з унікальною жінкою. Тетяна Михайлівна Струбчевська – музикант, тривалий час очолювала музичну школу в Києві. А, приїхавши в Іспанію, організувала великий український хор переселенців. Коли мовний бар’єр створює перешкоди для спілкування, то пісня і музика руйнує всі бар’єри. І Тетяна Михайлівна вирішила знайомитися з іспанцями і показувати їм Україну через чудодійні засоби мистецтва. І це виходить у неї просто блискуче.

При тому, що в хорі практично немає людей з музичною освітою, вони навіть нот не знають (тільки Любов Григорівна закінчила музичну школу), за 5 місяців вона створила такий хор, якому дивуються професіонали і не вірять, що це аматорський колектив. (До речі, в Барселоні немає хору взагалі). Хор в чотири голоси, звучання відшліфоване до вершин досконалості. Не випадково їх запрошують співати в храми, пороги яких ніколи не переступали аматорські колективи.

Вони вже побували в багатьох містах Іспанії з концертами, взяли участь у фестивалях для біженців, виступають в церквах. І чим більше вони подорожують зі своїм мистецтвом, тим більше стає охочих долучитися до їхньої творчості. Одна біда: немає спонсорів, чиє б крило їх захищало, підтримувало матеріально. Тож доводиться самим купувати інструменти, мікрофони, костюми.

У хорі співають і онучки-ластівки Любов Григорівни. Продовжують бабусину справу, успадкувавши від неї велику любов до пісні. 

Їй дуже пощастило в житті, і з послідовницями, і з вчителями, і з друзями по творчому цеху. Чого тільки варті уроки від Раїси Петрівни Семенової! Вона порівнює її з Тетяною Михайлівною Струбчевською і не знає, кому віддати перевагу. Обидві майстрині своєї справи, залюблені в музику до фанатизму, професіонали великого серця і щедрої талановитої душі.

Вона співає. І в пісні виливає сум і біль за рідним домом і дорогою серцю Кремінщиною.

-  Додому дуже хочеться, серце болить, душа рветься до рідних місць. Тим паче, коли чуємо, читаємо, що зараз відбувається у Кремінній: руйнуються будинки, люди сидять в підвалах під обстрілами.

Ми повернемося додому, неодмінно. І будемо там слухати ваші пісні. А поки що хай чують українську пісню жителі Каталонії, а через неї хай зрозуміють нашу душу.

Автор - Ганна Паламарюк.