Війна, що вірвалася в наше життя 24 лютого, змусила перекваліфікуватися на волонтера. Коли з полиць магазинів зникли продукти і предмети широкого вжитку, взявся, разом з братом, привозити їх з інших міст, щоб допомогти односельчанам з Кузьминого. Та через подальше військове загострення і окупацію Кремінної вимушений був покинути рідний дім на Сході і переміститися на крайній Захід України.

Прихистили знайомі у селищі Велятино Хустського району на Закарпатті. Приїхав сюди (незадовго до Великодня) з матір’ю, дружиною, тіткою.

Знайомі надали у безкоштовне користування будиночок. Найголовніше – дах над головою – сім’я отримала. А далі – це вже була справа його вмілих рук. Воду спочатку брали в колодязі, зручності булина вулиці. Тож, першим ділом, завів у дім воду, встановив пральну машину (з цим допомогли волонтери), невдовзі планує зробити всі зручності.

Навесні зорали огород, посадили картоплю, овочі. І тепер смакують свої огірки, кабачки, картоплю.

На Закарпатті зустрів багато земляків з Кремінського району і, за звичкою, оточив усіх своєю волонтерською турботою (а це 18 людей). Оскільки переселенці - переважно жінки, то їм край потрібні чоловічі руки. Адже в оселях, де вони тимчасово розмістилися, нерідко треба і електропроводку відремонтувати, і вимикач чи розетку полагодити, щось прибити чи просвердлити. А ще –з’їздити за гуманітарною допомогою, привезти тим, хто не може впоратися з цим сам. Причому, все це він робить не лише у Велятино, а їздить до земляків, що проживають у Вишківській громаді, в селах Липча, Вінігово.Шукає різні варіанти допомог, щоб підтримати своїх кремінян, а нерідко й харків’ян, сєвєродончантощо. Бо, звісно, що грошей у людей негусто. «Та добре, що всі об’єдналися, згуртувалися, що маю багато знайомих, друзів, які підтримують, чим можуть. Гарну гуманітарну допомогу надають церкви», - розповідає Андрій.

За волонтерською діяльністю Андрій Сиротенко не забуває і про свою столярну справу. Разом з колегою, знайшли невеличку столярну майстерню, де їм дозволили виконувати роботи. Отож, вже виконують замовлення: тумбочки, кавові столики тощо. Зрозуміло, що зараз у людей інші запити і потреби, їм сьогодні не до побутової столярки і меблів. Та будь-яка війна неодмінно закінчується миром і життя бере верх. У це вірить і Андрій та сподівається, що неодмінно повернеться до Кремінної, коли там буде Україна. А поки що його дім тут, у Велятино, до якого вже приріс серцем, до якого докладає своїх рук і хисту.

Автор - Ганна Паламарюк.