Голова Богданської громади розповів, як живуть креміняни-переселенці на Закарпатті

Голова Богданської громади розповів, як живуть креміняни-переселенці на Закарпатті

Голова Богданської громади розповів, як живуть креміняни-переселенці на Закарпатті

У Богданській громаді Рахівського району на Закарпатті сьогодні зареєстровано 15 переміщених осіб з Кремінської громади Луганської області. Наш кореспондент зустрілася з очільником громади Степаном Мильчевичем і цікавилася, як тут живеться переселенцям.

- Степане Антоновичу, скільки взагалі перебуває у вашій громаді переміщених осіб?

- На початку у нашій маленькій Богданській громаді було більше тисячі внутрішньо переміщених осіб, це 10 відсотків від всього місцевого населення. Навантаження було неймовірне, але ми справилися. Допомогли жителі з приватного сектору. Згодом багато повернулося додому, на Київщину, Чернігівщину і, таким чином, кількість переселенців зменшилася.

Перше завдання полягало у створенні умов для зручності проживання. Нелегко було відразу встановити душові кабінки, бойлери (адже у навчальних закладах цього не було), облаштувати вбиральні. У школі в Богдані проживало до 60 осіб, поселяли людей і в дитячих садочках. Так само було в селі Луги, Розтоки.

З організацією харчування допомагали садочки, бо не в усіх школах є харчові блоки. Продукти отримували спочатку за рахунок гуманітарних надходжень, сьогодні харчуємо за кошти сільської ради.

Наразі вживаємо заходи, щоб людей розселити зі шкіл в інші місця. Адже приміщення шкіл готуємо до навчального процесу, який має перейти в офлайн-режим.

Частину переселенців взялася прихистити церква, декого розмістили в Рахові. Жодну людину не залишимо без даху над головою, тим паче тих, кому повертатися нікуди.

Ось саме для довготривалого перебування готуємо справжнє житло, на відміну від тимчасового, яке облаштовували спершу у адмінбудівлях. Є така благодійна чесько-словацька організація «Людина в біді», з якою ми уклали меморандум. У рамках цієї співпраці проводимо ремонт старого триповерхового приміщення лікарні для поселення переміщених осіб. 

Встановлюємо опалення, харчоблок, міняємо вікна, ремонтуємо підмурок, кімнати для проживання. За два місяці хочемо встигнути все облаштувати, аби люди могли комфортно проживати взимку. Тут гарна територія, близько до школи, магазину, медпункту.

Є й інші приміщення, які переобладнуємо й можемо приймати і 100, і 200 осіб, скільки буде треба. Зараз йде нова хвиля біженців з Донеччини. До речі, з волонтерською місією я нещодавно побував у Донецькій області і на власні очі побачив, як тяжко жителям тих місць: немає водопостачання, газу, електрики. Люди в біді.

Зі священиком греко-католицької церкви отцем Володимиром ми повезли воїнам на передову необхідні речі, автомобіль, який пригнали з Німеччини. До речі, священик вже восьмий автомобіль відігнав на передову, він постійно цим займається. У мене ж була потреба поїхати в Донецьку область, бо мій брат воює там з 2014 року.

Мусимо, просто зобов’язані допомагати і захисникам, і цивільним громадянам. Воїну легше буде захищати країну, коли він знатиме, що його сім’я у безпеці.

- Нещодавно очільник Луганщини Сергій Гайдай з керівником Закарпатської області Віктором Микитою підписали Меморандум про співпрацю. Які поставлено перед вами завдання в рамках цього меморандуму?

- Закарпаття - найзахідніша європейська область. Закарпатці гостинні люди, всі розуміють, що у нас одна проблема, один спільний ворог і нам разом треба це долати.

Наразі в області зареєстровано більше 5 тисяч переміщених осіб тільки з Луганщини.

Щойно мали нараду з губернатором у Рахові. Приємно, що нам допомагає обласне керівництво, цікавиться нашими проблемами. Бо коли працюєш командно, то набагато легше вирішувати найскладніші питання. Бо ж відомо, що один у полі не воїн. Перед нами були поставлені завдання максимально забезпечувати потреби переміщених осіб. Надати житло – це було на першому етапі. А тепер треба людей працевлаштовувати, аби вони мали можливість утримувати родини і сплачувати податки до бюджету області. Цим уже займаємося. По громаді вже 5 людей задіяли на роботи за договором. І перспектива у цьому напрямку є. Бо у нас великий дефіцит фахівців, не вистачає бухгалтерів, юристів, фінансистів, робітничих спеціальностей - токарів, зварників. Є три вакансії сімейних лікарів, яким готові надати житло.

Відновлювати старі приміщення, покинуті будинки - це з ще одна нагальна потреба, і на сьогодні, і на завтра. Витрачені на ремонти і будівництво кошти завтра окупляться сторицею. Бо колись війна закінчиться і нам необхідно буде гоїти рани (і душевні, і фізичні), допомагати людям заспокоїтися, вийти зі стану війни, постійного стресу. Тож ці приміщення стануть реабілітаційними центрами. Тут є гори, є де відпочити душею, щоб повернутися до спокійного ритму життя. Але спочатку нам треба здобути перемогу. І на це спрямовані всі наші зусилля. У кожного – свій фронт, своє завдання.

Ми побували у школі, де донедавна проживали і наші креміняни. На жаль, земляків там не застали, бо їх переселили до Рахова. У школі залишилося тільки дві родини, які ще не визначилися з житлом. Валентина з Харківської області розповіла, як вони жили тут впродовж майже п’яти місяців. Всі дуже вдячні керівництву Богданської громади за гостинність і теплоту, за ті чудові умови, які створили для них у школі: затишні невеличкі кімнати, холодильники і мікрохвильовки, сучасні душові кабінки і вбиральні, триразове харчування, гуманітарна допомога. Наразі сумують, що довелося розлучатися з тими, з ким стали за цей час однією сім’єю; з ким ділилися і хлібом, і болем. Креміняни, лисичани, харків’яни… Колись вони неодмінно повернуться до своїх домівок, за якими згорювалися серцем. А поки що їхній дім тут, на Закарпатті. Затишний і надійний дім.

Автор - Ганна ПАЛАМАРЮК.

Слідкуйте за нашими новинами на телеграм каналі
23:15
300
Немає коментарів. Ваш буде першим!