Олександра Гараджа: "Я хочу додому!"

Кремінянка Олександра Гараджа сьогодні у Горішніх Плавнях Полтавської області. Вона проживає у жінки, яка має свій невеличкий бізнес, і, в знак подяки за надане житло, допомагає їй по господарству.

Роздумуючи про становище, в якому люди опинилися після 24 лютого, ловить себе на думці, що війна всім обрізала крила.

-Війна вкрала у нас шмат життя, яке ще не можна було називати старістю. І нахабно у ту старість нас запхала...
Але навіть у становищі безвиході вихід є: відкриваєш одні двері,потім ще одні, і ще одні, а потім виходиш на город. Мені дуже подобається, що я на землі, на відкритому повітрі. На городі з самого рання, поки не жарко, підв'язую помідори, підпушую рослини й поливаю їх. Рву траву й несу її курям, гусям і козам (хазяйка тримає кіз, сама робить бринзу, адигейський сир). А в спеку читаю.
По новому захоплююся творами Пауло Коельо, Володимира Лиса, Дарини Гнатко, Дари Корній. Книжки з бібліотеки ношу цілими торбами. І навіть потрапила в сюжет по кабельному телебаченню у новинах про бібліотеку Горішніх Плавнів, яка долучила до читання книжок переселенців...

Але...Але! Я хочу додому. Додому дуже хочуть всі нормальні люди. Ось недавно послухала пісню Павла Зіброва про те, як він теж хоче додому. Була здивована, що рефрен той же: ми всі хочемо додому. У свою Кремінну!

І народився такий вірш:

Я ХОЧУ ДОДОМУ!

Я хочу додому...

Там лагідне сонце.

Там друзі найкращі

І квіти в віконцях...

Я хочу додому...

До себе й до тебе...

Найкраще й найвище

Блакитне там небо...

Я хочу додому...

До церкви й до річки...