Прокидаєшся о 5-ій ранку і поглядом упираєшся в густу пітьму за вікном. Потім чекаєш доки за склом почнуть поволі вимальовуватися обриси дерев, гір, будинків по той бік Чорної Тиси.

Ще довго сірий ранок блукає поміж гір аж поки, десь о сьомій годині, з-за могутньої берди ліниво виповзає сонце. Отак починається кожний новий день. День-у-день.

…Тільки тепер повною мірою розумієш зміст вислову нашої поетеси Ганни Гайворонської, що «Луганщина – світанок України». І тільки тепер гостро сприймаєш слова із гімну Луганщини «Украина здесь начинается, солнце к первым приходит к нам». О 5-ій ранку воно стрімко викочується з-за горизонту і, обминувши шахтний терикон, яскравими променями вливається у вікно, миттєво пробуджуючи все довкола, обіймає, милує, лоскочить, заціловує, пестить, залюблює. Як багато сонця маємо від самого світанку життя! Сонцем залюблені, сонцем випестувані, сонцем рано пробуджені і Богом обдаровані.

…Гори величні, красиві, неповторні, а люди -особливі: сміливі, мужні, працьовиті. Каміння, гірські потоки, ріки стискають, обмежують їх побутовий простір і тим розлогіша та щедріша їхня душа, що проявляється і в облаштуванні житла, у національній кухні, у вбранні, у витворах ужиткового мистецтва, у особливому мовному колориті.

Тут гори «крадуть» сонце. Воно і спочивати лягає рано, ще до заходу падає за берду і надходить вечір.

Та вечором гори особливо красиві…

Художні етюди Олесі Паламарюк.