Традиції зберігаються, а от на корм ледве вистачає: як справи у «Лошадкіного дому» на Тернопільщині?
Довгий шлях з Кремінної до Борщева. Та виїхали не всі
З початком війни наш улюблений клуб «Лошадкін дім» постав перед жорстоким випробуванням: що робити з кіньми, як врятувати, зберегти життя улюбленцям, які радували, дарували втіху і дорослим, і малим жителям цілого регіону поблизу Кремінної. Мало того, що це було дуже складно вирішити практично, так ще потрібні були і немалі кошти, яких у клубу не було. Та небайдужі люди кинули клич про необхідність допомоги і гроші почали надходити звідусіль, присилали кошти навіть з Канади. Таким чином,150 тисяч гривень на перевезення були зібрані. Знайшовся і відчайдуха, який вже мав досвід евакуації тварин з гарячих точок і вивіз близько 100 коней з під обстрілів у Харкові. Тож погодився допомогти і кремінянам, за що йому доземний уклін.
Спочатку коней вивезли у безпечне Дніпро. Там вони зупинилися, щоб перепочити, відійти від стресу. А тим часом господар клубу Борис Семиволос підшукував для підопічних нове місце, щоб розмістити їх на тривалий час. Йому намагалися допомогти чимало знайомих і друзів по всій Україні. Та одне діло розселити людей і зовсім інше – знайти «житло» для 11 коней. (Саме стільки вдалося евакуювати з Кремінної. А ось 5 улюбленців вивезти не встигли, їх забрали додому діти, які займалися у клубі).
(Евакуація коней-переселенців. Фото з Інстаграм)
Вихід підказав голова Сєвєродонецької районної ради Володимир Прокопенко. Він познайомив Бориса Григоровича зі своїм шкільним товаришем Миколою Сизоненком, який живе у Дніпрі і має дачний будиночок у
Борщеві Тернопільської області.
- Їдьмо у Борщів, там неодмінно знайдемо те, що нам потрібно, -запевнив Микола Григорович.
Новий дім - нові учасники клубу
Разом з Борисом вони приїхали у Борщів і впродовж двох тижнів займалися пошуком місця для коней. Оглянули безліч варіантів, зустрічалися з десятком людей і нарешті вийшли на фермера, який і надав у користування старі корівники. Поряд було і пасовисько та озеро для купання коней. Просто чудовий варіант!
Декілька тижнів працювали зранку до пізньої ночі, щоб старий корівник на околиці міста переобладнати під конюшню.
(Ферма у Борщеві перетворилася на конюшню)
- Допомагали місцеві жителі. Без людей ми б самі нічого не змогли. Бо наша команда – це всього троє: я, син Єгор і Костя Полторацький, - розповідає Борис Григорович. - На нове місце переїхали на початку квітня.
(Архівне фото, на знімку господар клубу Борис Семиволос)
Вже з перших днів перебування у Борщеві розпочали тренування для місцевих дітей, організовуємо кінні прогулянки. За такий короткий строк до нашого клубу записалося вже близько 30 учасників. Навіть солдати, що приїжджають з передової на ротацію, відвідують нас, допомагають. І потім телефонують з фронту, цікавляться нашими справами.
(Кремінські коні стали улюбленцями і тернополян)
Справи потроху налагоджуються
Незважаючи на те, що в цьому краї коні – не дивина, таких як у нас люди не бачили вживу: породні (верхові і упряжні), красиві, випещені, доглянуті. Спілкуватися з такими тваринами – це справжнє щастя, насолода, радість. Тому, ні світ – ні зоря, а діти вже біля стайні. І цілий день проводять з кіньми: годують їх, чистять, випасають, купають.
Ми зберегли той ритм життя, який був у Кремінній, в «Лошадкіному домі». Влітку діти і живуть у нас. Ночують на сінниках, варять куліш на вогнищі, разом вечеряють і засинають під зорями. Такий собі табір праці і відпочинку.
Кінний театр відновлюємо. Вже зареєстрували тут своє підприємство, робимо нові паспорти для коней, бо ті, що були, згоріли при обстрілах.
Костя Полторацький дуже серйозно займається іпотерапією, дітей привозять до нас уже з усієї області.
Трішки заробляємо на найнеобхідніші потреби, побутові речі. А ось прогодувати 11 коней – це дуже складно. Вся надія на допомогу благодійників.
Додому неодмінно повернемося!
Ось так живе наш «Лошадкін дім» у Борщеві. Чи повернуться коні додому – на це питання зараз важко відповісти.
- Але «Лошадкін дім» у Кремінній неодмінно розвиватиметься і працюватиме!, - запевняє Борис Григорович. – Там залишилися наші вихованці, залишилися коні. Все у нас ще попереду!
(Архівне фото, під час святкування Івана Купала у Кремінній, 2021 рік)
Бо, незважаючи ні на що, життя продовжується. Син Єгор успішно закінчив школу і у Борщеві отримав атестат. Тепер буде вступати до вузу, звичайно ж, хоче здобути диплом тренера. Бо він уже наполовину ним став, навчаючи дітей верховій їзді і джигітуванню.
А старший син днями подарував дідові онука! Буде кому передати сідло...
Автор - Ганна Паламарюк.
