Сьогодні страшно всім, та дітям більше. І навіть якщо батьки всіляко уникають розмов про війну (хоча психологи радять не замовчувати правду), проте діти все відчувають. Вони, наче губки, поглинають все, що чують і бачать. А як наші діти подорослішали за цей час! На війну, на ціле життя.

Сьогодні у Кремінній мали б пройти традиційні святкові заходи – повсюди лунав би дитячий сміх, на центральній площі не було б вільного місця, лише дитячі усмішки та оченята, що світяться. Це особливі моменти щастя, які війна забрала у наших дітей.

Більшість Кремінських дітей, рятуючись від обстрілів, виїхали до центральних та західних регіонів України, а хтось був вимушений тікати закордон. Ця малеча бачила війну на власні очі. 

Ми зібрали цитати кремінських дітей про події в країні. Ось що з цього вийшло:

Мар’яна, 2,5 роки:

• «Мама, чому ми в іншому місті живемо?».
• Мама Мар’яни каже, що перший тиждень після переїзду дитина плакала біля нового під’їзду і все повторювала «Це не наш дім!».
• Кіра, 3 роки:
• "Знову повітряна тривога. Потрібно ховатися!"
• "Коли ми поїдемо в наше місто, до наших бабусь і дідусів?"

Мілана, 4 роки:

• «У нашому місті скоро припинять бахкати? Ми поїдемо додому?».

Єва, 5 років:

• «Чому по нас стріляють? Вони думають, що ми погані?»
• «А наш кіт зараз у безпеці, він же у підвалі?»
• «Дуже сумую за своїм ліжком».
• «Коли закінчиться війна, хочу повернутися додому і відремонтувати наше віконечко».

Діана, 5 років:

«А чому на нас напали?»

 «Я боюся за Кремінну!»

 «Коли ми в Кремінну поїдемо? Сумую за своїми іграшками».

 «Я боюся, щоб на нас ракета не впала».

• Софія, 5 років:
• «Війна - це коли поїхав від іграшок, від своїх подруг».
• «Війна - це коли забирають дім».

Софія, 5,5 років:

 «Світ, відміни цю війну. Я люблю свої Україну і хочу додому. Хочу побачити хрещених, бабусю, брата».

 «Бабусю, молися за мир!»

Марія, 6 років:

• «А вдома досі бомблять?»
•  «Я не розумію, чому нас вигнали з дому. Але ми їх також виженемо і повернемося».
• Ліза, 8 років:

«Війна, це дуже погано. Я хочу, щоб всі діти були поряд з батьками. І мрію, щоб війна скоріше закінчилася і все було, як раніше».

«Я дуже сумую, хочу додому, хочу грати зі своєю подругою у нашому дворику, гуляти та відпочивати з родиною».

• -«Нехай буде мир і все буде добре! У всіх».
• Марія, 9 років:
• «Я відчуваю біль, адже багато будників розбито. І мій дім також постраждав. Його пограбували, чіпали мої іграшки, мої речі...»
• «Я дуже сумує за бабусями і дідусями, за котами».
• Стас, 12 років:
• «Додому хочу. До бабусі і собаки. Був би сьогодні мій День народження – саме це б бажання загадав. Це найбільше моє бажання».
• 
  

Нехай всі бажання наших діток здійсняться якомога швидше! А наш святий обов’язок робити їх щасливим навіть тоді, коли нам дуже важко. Обійміть своїх діточок, поговоріть з ними – відчуття безпеки зараз дуже важливе. І пам’ятайте, що дитинство має залишатися дитинством, в яких би умовах воно не проходило.