Попередня команда міськради на чолі з Юрієм Прокопенком заклала фундамент модернізації водоканалу, замінивши центральні водогони міста та обладнання насосних станцій шляхом участі в іноземних проектах. А на першій сесії нового скликання, за ініціативою міського голови Володимира Струка, було прийнято рішення про зниження вартості води на 50 відсотків, після чого тариф на водопостачання і на водовідведення склав 21 гривню 71 копійку замість майже 30 гривень, як було до цього. Якщо комусь це здасться несуттєвим досягненням нової команди, наведемо, для порівняння, вартість на ці послуги у наших сусідів: у Рубіжному ціна водопостачання і водовідведення буде коштувати 55 гривень за куб, у Лисичанську – 65, у Сватовому – 91 гривню. У нас теж ситуація складна у зв’язку з галопуючим подорожчанням електроенергії, а у них – катастрофічна. Проте у Кремінській громаді, навіть за таких умов, ціну на воду піднімати не будуть. Є багато інших способів врегулювати це питання так, щоб і тарифне навантаження не «роздавило» жителів громади, і підприємство мало змогу жити і розвиватися. Тим паче, що ми живемо в особливій, Богом подарованій, природній зоні.

Щоб це зрозуміти, варто хоча б раз побувати на насосній станції «Кремінська». Оскільки це режимний об’єкт і потрапити туди пересічному жителю неможливо, пропоную для читачів «Кремінщини» віртуальну екскурсію, яку провів директор водоканалу Роман Мар’ясов.

Насосна станція знаходиться в заповідній зоні Дубового Гаю, де особлива атмосфера, свій мікроклімат: навесні вся територія синя від пролісків; влітку ніколи не буває спеки; а восени і навіть взимку – довкола смарагдово-зелена трава. Тут не можна ні пиляти дерева, ні вирубувати чагарники. Тому, велетні-дерева вмирають і падають від віку самі. Тільки тоді їх забирають, щоб опалювати станцію.

– На території знаходяться артезіансьткі каптажі (каптаж – природне джерело, величезне підземне озеро), їх у нас три: два – наші і один – Попаснянський. У давнину саме з Попаснянського каптажу вода самопливом йшла по місту аж до вулиці Набережної, а там уже насосами піднімалася до залізниці, де нею заправлялися паровози. Ця труба є до цих пір, хоча нею вже й не користуються. Кожен каптаж дає 120 кубів води за годину, яка під тиском виходить із землі. Тут є підземні комунікації, колодязі, які з’єднуються між собою в один і наповнюють резервуар: 360 кубів за годину (це шість залізничних ємностей!). Таких джерел, як у нас в Дубовому Гаю, всього два

по Україні (ще один – в Західній Україні). Третій, подібний, є у Франції. Це унікальне природне явище, своєрідний злом земної кори, з якого фонтанує вода. Тобто, вона приходить до нас сама і стоїть на рівні з землею. Її не треба піднімати насосами зі штучних свердловин, витрачати електроенергію, як це зазвичай скрізь робиться. В тому числі, і на Житлівському водозаборі, де, у свій час, було 35 свердловин, а зараз лишилося всього 5.

У Дубовому ж Гаї вода самопливом заходить через дві труби у насосну станцію, звідки подається по всьому місту. Таким чином, електроенергія потрібна тільки для одного підйому – для розподілу і доставки споживачам. Іноземці (американці, японці), з якими ми працювали в рамках спільного проекту, побувавши тут, були надзвичайно здивовані: такого природного явища вони не бачили за свого життя.

Сьогодні на станції встановлено сучасне обладнання, новітні насоси. Один, німецько-італійського виробництва, придбано у 2011 році і він ще жодного разу не ставав на профілактику. Другий тут з’явився після реалізації японського проекту. Є потужний дизель-генератор, який запускається в момент відключення електроенергії, аби не переривалася подача води. Придбали власну установку для виробництва гіпохлориту, яким обеззаражуємо воду. Суперхлорування проводиться два рази на рік.

За складом вода м’яка, домішок заліза практично немає. Коли ми тільки цю воду подавали на місто, система центрального опалення тепломережі навіть не потребувала очищення труб.

Тобто, наша вода не має ціни. Причому, в той час, коли світ б’є тривогу з приводу зменшення запасів питної води, у наших каптажах її рівень не падає. Тож як ми повинні берегти і дбати про цей природний дар, аби він живив наступні покоління, – розповідає Роман Мар’ясов.

Та сьогодні унікальне місце, де розташована насосна станція, ніби завмерло в часі і ніякі перетворення його не торкнулися. Стоїть у своєму майже первісному вигляді збудований з каменю адміністративний будинок насосної станції, якому вже більш як 100 років. Була тут і воєнізована охорона, про що свідчить будівля, в якій вона розміщалася. Про те, настільки це важливий стратегічний об’єкт, говорить і багатометровий кам’яний паркан, який колись був міцним і надійним, а сьогодні доживає свого віку. Все це – реліквія! Не можна допустити, щоб наша історія безслідно зникла.

А відразу за кам’яним парканом бере початок річечка Родничка. Її «родники» гучно вирують, ніби розмовляючи з віковими дубами, що стоять на сторожі життєдайного джерела. Річка тече через місто, несучи свої безцінні джерельні води, які, до речі поповнюються і запасами з артезіанських каптажів. Коли є надлишок води у каптажах, вона стікає у Родничку. Безцінна вода! А комусь її не ви- стачає.

– Тож Володимир Олексійович Струк дав завдання, і ми розробили проект подачі води на місто Рубіжне. Продаючи воду, ми заробимо кошти і на розвиток підприємства, на зміцнення матеріально-технічної бази, і на гідну зарплату спеціалістів. А щоб уникнути свавілля на енергоринку (в нашому тарифі закладено електроенергію по ціні 2,48, а ЛЕО продає нам її вже по 6 гривень 20 копійок), плануємо на «Кремінській» поставити панелі світлових батарей. Отож матимемо свою енергію для власних потреб, а залишки продаватимемо в «зелений» тариф.

До проекту подачі води на Рубіжне (його вартість 55 мільйонів гривень) ми включили і повну заміну трубопроводів для населення. Таким чином, ми завершимо реконструкцію водогонів міста з установленням вузлів обліку на вулицях, установкою нових колодязів. Адже в ході минулого проекту були замінені лише центральні водогони, а населення залишилося на старих трубах. І сьогодні раз-по-раз нам доводиться усувати пориви на приватних водогонах, – говорить директор водоканалу.

Знизити тариф на воду – це не махнути чарівною паличкою, щоб все сталося в один момент. Потрібна була велика, копітка робота. Причому, успіх міг бути забезпечений тільки в разі, коли керівник виступав інженером, економістом, розумним господарником і вмілим управлінцем. Всі ці якості поєдналися в особі міського голови Володимира Струка і директора водоканалу Романа Мар’ясова. Разом аналізували, рахували, планували, яким чином зменшити навантаження на населення. Провели заходи з енергоефективності, замінили агрегати на менш енергоємні, відрегулювали частоту струму, зменшивши енергозатрати.

Збільшили кількість платних послуг, бралися за все, що могли: ставили крани, робили врізки-переврізки, докупили бочки і викачували вигрібні ями, міняли водогони, копали траншеї і навіть сміття вивозили. І вже за короткий час побачили, що працюють не з мінусом, а з прибутком! І це при зниженні тарифу на воду.

– Збільшивши реалізацію послуг, тепер закупили тисячу маг- нітних пломб і починаємо повірку водомірів, яка не робилася вже багато років. Що це дасть? По-перше, це платна послуга, заробіток від якої для нас буде суттєвим, бо маємо 10 тисяч споживачів. Плануємо впродовж року перевірити всі водоміри. Адже не секрет, крадіжки води, особливо в багатоповерхівках, дуже великі. Є три цифри: скільки подали води, скільки за неї оплатили, а скільки злилося в каналізацію. І тут – кричуща різниця. При перевірці будемо ставити магнітні пломби, укладати нові договори і, на жаль, штрафувати. Іншого виходу немає, якщо хочемо мати безперервну якісну воду та ще й за доступною ціною.

І вже з весни наступного року розпочинаємо реалізацію проекту з будівництва локальних очисних споруд для громади вартістю в 90 мільйонів гривень. Це теж одне з перших і найважливіших завдань, які ставив перед собою міський голова і проект якого був розроблений уже в перший рік його каденції. Модульні очисні споруди розмістять там, де й стара КНС, за мостом. Це буде величезне будівництво. За енергозатратами робота модульних очисних споруд обійдеться дорожче, ніж перекачувати стоки в ліс, на поля фільтрації. Але величезна вигода полягатиме в тому, що очищені стоки поповнюватимуть водний басейн громади, що надзвичайно актуально в умовах дефіциту води на Сході України; а тверда перероблена маса продаватиметься уже як добриво і приноситиме дохід. Для цього купуватимуться бактерії, працюватиме фасувальний цех, а, отже, додасться і робочих місць.

Ось такі реалії і перспективи у водопостачанні і водовідведенні Кремінської громади.

А новорічним подарунком для жителів громади від водоканалу стане залитий каток біля підприємства. Територія для цього вже підготовлена, справа – за «небесною канцелярією», яка повинна розщедритися і заморозити каток для зимових розваг дітвори.

Автор - Ганна ПАЛАМАРЮК.