Я захоплено дивилася на Анатолія Висоцького, висококласного спеціаліста, мудрого керівника і порядну людину з величезним життєвим досвідом. І це не просто слова. Анатолій Антонович багато добра зробив особисто для моєї родини. А скільки теплих слів на його адресу лунають з вуст кремінян! Де не заведеш розмову про Висоцького, чуєш тільки хороше: когось він лікував, комусь життя врятував, іншому допоміг безкорисно, підтримав. Усе робив щиро та від душі, без краплі гонору і зверхності. Колеги також згадують лише приємне: як цінував своїх підлеглих, яким чудовим був організатором та нестримним новатором.

Традиційно, розмову почала із запитання, як він прийшов у медицину. І Анатолій Антонович коротко розповів свою біографію.

Родом лікар із Черкащини. Пов’язати життя з найвідповідальнішою професією було його власним бажанням. Тому в 1967 році він вступив до Уманського медичного училища, яке закінчив у 1971 році (під час навчання уже підробляв санітаром у санаторії для дітей із захворюваннями кісткової системи). Потім працював за фахом. З 1971 по 1973 рік служив у лавах Радянської армії. У 1980 році закінчив Дніпропетровський медінститут і перебрався до тоді ще Bорошиловградської області. За порадою однієї своєї знайомої, випускниці Кремінського медичного училища, для роботи обрав затишну, мальовничу Кремінну. Так Анатолій Висоцький потрапив до Кремінської районної лікарні. Спочатку працював дитячим хірургом, у 1985 році уже був заступником головного лікаря, а з 1987 і по 2007 рік обіймав у лікарні керівну посаду. Потім був начальником управління охорони здоров’я Луганської області, навчав студентів медичного інституту, згодом відкрив реабілітаційний центр з лікування хребта, потім знову повернувся до викладацької діяльності... На жаль, три роки тому стан здоров’я змусив Анатолія Антоновича залишити всі свої справи. Але він, як справжній ентузіаст, не може сидіти без діла, тому зараз займається улюбленим заняттям – відновленням пасіки, а разом з тим працює над поліпшенням стану свого здоров’я.

– Анатолію Антоновичу, якими принципами ви керувалися у своїй роботі?

– Найголовніше – думати про медичного працівника: де він житиме і що отримуватиме (у нього не має з цього приводу боліти голова). Так само і хворий не повинен перейматися, де, наприклад, взяти ліки. Я цього дотримувався до останнього дня на посаді. Такі ж пріоритети і у моїх послідовників. Але настали інші часи, змінилася держава...

– І як ви оцінюєте сучасну медицину?

– Важко сказати. Ще на світанку своєї кар’єри я почав досліджувати страхову медицину. Півсоюзу об’їздив, вивчаючи досвід інших країн. Завжди пропагував цю ідею. Найстаріша страхова медицина у Німеччині. Попри всі катаклізми, вона була, є і буде. А Україна і досі не прийняла закон про обов’язкове медичне страхування.

Іще я проти того, щоб медики займалися політикою – лікар має лікувати. Ми служимо людям, це наше основне покликання.

Я за те, щоб кожен хворий, кожен громадянин отримував ту медичну допомогу, яка прописана у Конституції України. 

Медицина має бути багатою.

– Які настанови давали своїм синам-лікарям? Ви маєте ними пишатися, вони виросли гідними людьми, висококласними спеціалістами.

– Мій старший син, Ігор, – дитячий хірург, живе у Києві. Молодший, Антон, пластичний хірург, – у Львові. Одного разу я сказав їм: щоб я не чув, що ви берете хабарі. Хочете таким чином заробляти – йдіть у приватну медицину.

Діти та онуки – моє головне багатство. До речі, онучата також виявили бажання бути медиками.

(Ігор Висоцький)

(Антон Висоцький)

Що мене вразило, Анатолій Антонович зовсім не говорив про свої заслуги. Мабуть, справжній лікар не потребує самореклами!

Нашу розмову підтримала його дружина, надзвичайно приємна і відкрита жінка, Ольга Василівна.

Вона розповіла, що коли Анатолій Антонович приїхав до Кремінної, у нього збиралися довжелезні списки дітей, яких потрібно було лікувати. Зрештою, всі жартували, що хірургія перетворилася на дитячу хірургію, бо вона була просто забита дітворою. У два операційних дні – вівторок і п’ятницю – проходили по 7-8 операцій.

Анатолій Висоцький ініціював створення у районній лікарні реанімаційного відділення. Спочатку ця ідея викликала резонанс, адже для цього потрібні були чималі кошти. Пізніше люди зрозуміли, скільки життів врятувала реанімація!

Тож Анатолій Антонович був дуже далекоглядним, але іноді його ідеї сприймалася в штики. Бо не всім, мабуть, подобалося, що такий молодий лікар, абсолютно одноголосним рішенням колективу був обраний керівником районної лікарні. А його кар’єра успішно розвивалася.

Ольга Василівна пригадує випадок, коли Анатолій Антонович прийняв рішення не робити маленьким діткам щеплення багаторазовими голками, які по декілька разів кип’ятили, а придбати одноразові шприци. І тут же у місцевій газеті вийшла стаття з гучним заголовком, що «Висоцький розбазарює бюджет». А зараз багаторазові шприци – це вже в диковинку...

Коли працював на посаді головного лікаря управління охорони здоров’я Луганської обладміністрації, Анатолій Висоцький не забував про своїх колег-кремінян. Тоді вперше прислав для району флюорограф, який їздив у найвіддаленіші села, віддав сюди стоматологічну установку, щоб селяни-пенсіонери мали змогу робити найелементарніші стоматологічні процедури. Багато старався для людей. А якщо хтось з кремінян потрапляв до обласної лікарні, то йому приділялася максимальна увага. Хто б то не був – Висоцький до всіх пацієнтів ставився однаково добре.

За його ініціативи у 2000 році була створена лікарняна каса. Величезною заслугою було будівництво у важкі 90-ті роки багатопо- верхового будинку для медичних працівників. Вулиця, на якій він зараз проживає, також була обрана ним під будівництво житла для медиків. І він зробив все можливе, щоб цю ділянку виділили, провів туди необхідні комунікації. Анатолій Висоцький назвав цю вулицю на честь відомого хірурга Миколи Пирогова.

Перелік заслуг лікаря можна довго перераховувати. Але час бесіди спливав.

– На останок, Анатолію Антоновичу, що б ви порадили нашим читачам?

- Про здоров’я треба думати змолоду. Займатися фізичними вправами, позбуватися шкідливих звичок. Якби я раніше полюбив фізкультуру, то, можливо, швидше б повернувся до звичного ритму життя. Не забувайте про харчування – воно основа основ: менше шкідливих продуктів, більше каш і овочів. І ще: наше фізичне здоров’я повністю залежить від душевного стану. Будьте добрими, чесними, небайдужими, живіть без зла і заздрощів у серці – і ви будете щасливими.

Дякуємо, Анатолію Антоновичу, за ваше велике серце, за вашу мудрість, за тисячі врятованих життів! Ми низько вклоняємося вашому професіоналізму! Залишайтеся ще довго-довго в строю, щоб ділитися своїм досвідом з іншими людьми!