Олексій Шевченко святкує свій День народження у день Теплого Олексія. Народивши сина 24 роки тому, його мати не знала, яким виросте її дитина. Й гадки не мала, що присвятить він своє життя служінню людям та державі і творитиме тільки добрі справи.

Так сталося, що ще в дитинстві Олексій зостався один на білім світі. Його прийняла в свою родину добра жінка Валентина, хоч і мала своїх власних дітей. В подяку про те, що не залишилася байдужою до його долі, Олексій називає її мамою, а її родину вважає рідною.

Після навчання у Кремінській школі №4 Олексій вступив до Кремінського медичного училища. Трагічні події 2014 року зачепили душу підлітка, і Олексій пообіцяв собі, що після закінчення училища піде служити.

Отримавши диплом, Олексій деякий час попрацював у пологовому відділенні в Рубіжному. Але думка про те, що на фронті потрібні руки медиків, його не полишала. Тож, як тільки заробив відпустку, пішов до військкомату. А там якраз представник батальйону морської піхоти зробив йому таку рекламу морпіхів, що на його «пішли» він без роздумів відповів ствердно, про що жодного разу не пошкодував! Відтоді він став «Транком».

І вже п’ятий рік рятує життя воїнів на передовій.

Донеччина. Позиція за якихось кілька десятків метрів до ворога! Воїни — «на валізах», хоч і не втрачають пильності… Ще б пак! День до виходу із сектору, вже завтра вирушать додому. Раптом потужний ворожий обстріл. Куля прошиває стегно українському бійцю. У медика моментально оживає рація: «Троьохсотий!», і вже за лічені секунди він поспішає на допомогу з єдиною думкою: «Хто? Хто цього разу?» Уже на позиції розуміє, що рятувати доведеться близького друга.

- Дідько! Пашка! Ну як так? - відреагував, побачивши пораненого друга, медик на позивний «Транк».

Вони потоваришували ще в «навчалці» й разом прийшли до батальйону! А за місяці спільної служби стали нерозлийвода. Павло - із Донеччини, «Транк» - із Луганщини! Обоє - молоді, запальні та відчайдушні.

- Уперто відмовлявся від знеболювальних, хоч поранення - зовсім непросте, - пригадує Олексій. Казав: «Та що там? Якась нещасна подряпина! Не морпіх я, чи що?» У цьому весь Пашка…

Цього разу пощастило. Життя чи смерть - 1:0.(Так про нашого земляка згадує Інтернет-ресурс одного з найпотужніших в Україні Благодійних фондів «Повернись живим».)

За роки служби Олексій уже так напрактикувався на передовій, що назвати його недосвідченим ні у кого язик не повернеться. Він навчився долати психологічний фактор і, включивши холодний розсуд, без будь-яких емоцій,спокійно та професійно надавати допомогу нашим захисникам, витягуючи їх з того світу.

Медик зізнається: є й скорботні спогади, які хочеться заховати у глибоку шухляду мозку та ніколи її не відкривати. З часом багато чого забувається, але є речі, від згадки про які завжди мимоволі здригаєшся.

- Чомусь найбільше запам’ятався 20-річний морпіх Прокопенко зі складним вогнепальним пораненням. Того дня ми зробили все можливе і неможливе, успішно відвезли хлопця до госпіталю, та вже за три години дізнались, що він не вижив… Це було 14 жовтня, тому в цей день святкового настрою у мене не буває, - відверто зізнавався Олексій тому ж таки Інтернет-ресурсу.

На війні Олексій подорослішав, змінив свої погляди на життя, переосмислив своє ставлення до деяких речей. Має переконання, що свою країну мусить боронити кожен. На особистому рахунку має вже десятки врятованих бойових побратимів. Попри часті обстріли на передовій та нахабство ворога Олексій вірить у перемогу. Тому щоразу з дому повертається до побратимів, бо впевнений: він там потрібний.

А вдома на Олексія завжди чекають милі його серцю «дівчатка»: названі мама Валентина, сестра Катерина та племінниця Полінка. А також ті, з ким йому довелося навчатися, працювати, просто дружити чи відпочивати. Бо в кожному серці тих, з ким його звела доля, він залишає промінець свого добра та яскраву усмішку.

Олексію, «Транку», з Днем народження, синку! Хай Бог тебе береже.

Завжди будь здоровий, пропри фізичні та психологічні навантаження. Нехай ніколи в тебе не буде сумніву у важливості благородної справи, яку ти обрав у житті. І завжди посміхайся, бо твоя посмішка здатна розтопити навіть товстошкіре лихо.

Молимося за тебе…