Тут працювала школа верхової їзди, народжувалися вистави кінного театру, проводилися заняття з іпотерапії. Сюди приходили за новими враженнями, спілкуванням із кіньми, а іноді – просто щоб побути поруч із цими красивими й сильними тваринами.

(Кремінна. Архівні фото)

Минуло вже понад чотири роки від початку повномасштабної війни і три роки від переїзду клубу до Почаєвичів поблизу Дрогобича. Сьогодні «Лошадкін дім» залишається частинкою Кремінної далеко від рідного міста.

Свого часу історія порятунку коней із охопленої війною Кремінної зворушила багатьох земляків. Тоді господар стайні Борис Семиволос разом із друзями та небайдужими людьми зміг евакуювати 11 коней, знайти для них прихисток спочатку на Тернопільщині, а згодом – на Львівщині.

Тут клуб отримав новий дім і нову назву – «Козачок: Кремінна-Дрогобич», зберігши зв'язок із рідною Кремінною.

У 2023 році клуб переїхав до Почаєвичів. На новому місці Борис Григорович мріяв не лише облаштувати стайню, а й відновити заняття для дітей, кінні прогулянки, іпотерапію та дитячий кінний театр, який багато років був візитівкою клубу в Кремінній. Він сподівався, що навколо коней знову згуртується молодь і справа, яка стала сенсом його життя, продовжиться.

І тепер можна впевнено сказати: мрії, з якими «Лошадкін дім» переїхав на Львівщину, стали реальністю. Навколо Бориса Семиволоса знову зібралися люди, які люблять коней і живуть цією справою. За роки спільної роботи вони стали однією великою родиною. Разом облаштували стайню та ферму, доглядають за кіньми, проводять тренування, беруть участь у семінарах, організовують фестивалі та кінні виступи.

Деякі вихованці Бориса Григоровича сьогодні працюють у провідних кінних комплексах України, продовжуючи справу, якій навчалися поруч із своїм наставником.

Повернулося і те, що так добре пам’ятають креміняни. Вершники демонструють мистецтво джигітування, проводять виступи та зберігають традиції кінного мистецтвом , що свого часу розвивалися у Кремінній.

Сьогодні у «Козачку» багато коней. Є велика стайня, ферма, тренування і люди, котрі приїжджають сюди просто, бо люблять коней.

Як розповідають у клубі, за час перебування на Львівщині тут народилися двоє лошат - Вільна та Дора. Життя триває, а добра справа знаходить своє продовження.

Ще у Кремінній «Лошадкін дім» займався іпотерапією та співпрацював із реабілітаційними центрами. Цей напрям вдалося зберегти й після переїзду. «Козачок» продовжує реабілітаційний напрям, а особливу увагу приділяє підтримці військових і ветеранів.

Колишній тренер «Лошадкіного дому» Костянтин Полторацький свого часу привіз частинку Кремінної і на Закарпаття - любов до коней і культуру верхової їзди. Там він започаткував кінний театр і допоміг змінити ставлення до коней у регіоні, де їх здебільшого сприймали як робочих тварин.
Нині Костянтин тимчасово не працює з кіньми, але мріє знову зібрати сильну команду й продовжити справу, яка залишилася у спаленому лісі Кремінної. І віримо, що йому це вдасться!

Достатньо зайти на сторінку «Козачка» в Instagram, щоб зрозуміти: це вже не просто стайня чи кінний клуб. Тут є особлива атмосфера. На світлинах і відео – чисті, доглянуті коні, усміхнені діти, люди, які щиро люблять те, чим займаються. Видно, як вони піклуються про тварин, радіють кожному тренуванню, виступу чи зустрічі. Навіть через екран відчувається ця тепла родинна атмосфера. Мимоволі усміхаєшся разом із людьми на цих світлинах...

І, мабуть, саме в цьому найбільша цінність «Лошадкіного дому». Борис Семиволос зумів не просто врятувати коней і перевезти їх у безпечне місце. Він зберіг навколо них спільноту, в якій людям добре разом. Тут люблять коней. Тут ними пишаються. Тут діти ростуть поруч із ними, вчаться відповідальності, довірі й просто радіють можливості бути поруч.

У Почаєвичах сьогодні живе маленька частинка нашої Кремінної. Дякуємо вам за це!

У матеріалі використано фото зі сторінки кінного клубу «Козачок» в Instagram: https://www.instagram.com/kozachok.dro