- Я хочу ось на чому загострити увагу. До мене приходять люди з Донецької області і розповідають, які у них були красиві міста, як вони розквітали, розвивалися. Я питаю: а коли це почалося?

• Після 2014 року, - відповідають. Що це означає? Фінансування виділялося на всю Донецьку область (така ж ситуація була і в Луганській області). Але з 2014 року частина областей була окупована. І гроші з окупованого Донецька, Харцизька, Іловайська чи з Луганська, Алчевська - перерозподілялися на залишок територій, підконтрольних Україні. І, звісно, вони розбудовувались: ремонтували дороги, школи, облаштовували фонтани, місця відпочинку. Тобто, за рахунок окупованих теритрій.
• 
• Приблизно це ж саме відбувається і сьогодні. Чому б не припинити діяльність адміністрацій, на утримання яких ідуть мільйони гривень, і чому б не перерозподілити ці кошти у ті приймаючі громади, де знаходяться їх люди. І тоді ми можемо створювати ради ВПО, йти до міської ради і вимагати, щоб нам покращили умови проживання. Бо як формується бюджет? По кількості населення. І ми в цю кількість, на жаль, не входимо. Ото й уся інтеграція в громади.
• - Але ж не буде бюджету в наших громадах - скільки бюджетників залишиться без засобів існування!
• -Так хай ідуть працювати там, де вони перебувають. Я проти дистанційного навчання! Ми губимо своїх дітей. Скільки років вони сидять уже за комп’ютерами вдома, без живого спілкування, без соціалізації.
• Маю приклад нашої доньки Лізи, яка наразі навчається в Новояворівській школі, має купу друзів, змістовно проводить свій урочний і позаурочний час. До того ж на конкурсній основі її обрали президентом учнівського парламенту школи. Вона продовжує займатися шахами, бере участь в різних змаганняхі турнірах, у неї цікаве і наповнене життя. Таке ж - повинно бути у всіх школярів, дитинство на потім не відкладається.
• 
• Розуміючи цю проблему, ми ініціювали зустріч з відділом освіти Новояворівська і вчителями-переселенцями, які працюють дистанційно, одночасно запросивши і тих, хто влаштувався тут у школах. Вони спочатку пішли на тимчасові посади, на заміни, але ось уже 2-й рік їх ніхто не звільняє.
• Онлайн робота, онлайн навчання, фінансування адміністрацій, комунальних підприємств, лікарень, шкіл, прокуратур, поліцій, судів (список довгий)... з територій, які на сьогодні окуповані, - це шлях внікуди.
• А скільки б за ці гроші можна було побудувати житла! Навіть не побудувати, а купити вже готове, воно є, дайте тільки кошти і люди розберуться, як їх витратити: чи на вторинному ринку купити, чи в новобудові, чи десь на селі. А влада куди не сунеться з якимись ремонтами чи облаштуванням шелтерів, як тільки появляються якісь гроші - виникає скандал через неправильне їх використання.
• Коли прийде кінець корупції? Здається - ніколи. Ми скільки побачили в соціальних мережах грошей у чиновників у диванах, сейфах, валізах, під ліжками, в різних сховках, що волосся стає дибки. А хоч хтось покараний?
• То які міжнародні партнери будуть нам допомагати? Все ж це моніториться і бачиться. Як залучати інвестиції, коли нам іноземці вже не вірять? 
• -Ото ж, у проблемі житла на тисячі запитань - одиниці відповідей. А як виживають оті згадані рядові працівники, фермери, підприємці, які втратили звичні робочі місці і яким не падає з неба, як чиновникам?
• - Хто хоче знайти роботу - знаходить. Спочатку всі чекали, думали, що повернуться додому. Але зараз уже хто й не хотів - всі влаштувалися і працюють.
• Я тісно співпрацюю з Центром зайнятості Новояворівська, проводимо різні зустрічі з переселенцями, де спеціалісти розповідають і про вакансії, і про різні можливості. Скажімо, можна отримати ваучер на навчання і дехто скористувався цією нагодою. Можна було перекваліфікуватися і цим користалися. Плюс ведеться активна робота по залученню грантів. Хто зацікавлений - пишуть проекти на державні гранти.
• Багато також пропозицій від різних фондів, які надають грантові кошти. Чим цікаво працювати саме з міжнародними фондами, так це тим, що вони спершу проводять навчання, ведуть менторський супровід, допомагають в написанні грантів і в їх захисті.
• У нас уже декілька прикладів, коли переселенки відкрили власну справу.
• Так, Ірина, колишня захисниця, на Яворівщину приїхала у декретну відпустку. Але, не вміючи сидіти без діла, вирішила спробувати себе у кондитерській справі. Підштовхнули до цього діти, які люблять мамині солодкі вироби.
• Завдяки співпраці з нашим Координаційним центром, Ірина виграла грант від Норвезької Ради у справах біженців і відкрила власну справу. Вона пройшла навчання та продовжує розвиватися у цьому напрямку.
• У майбутньому мріяє відкрити кав’ярню.
• Наталя, двічі переселенка з Горлівки Донецької області, відкрила нещодавно у Новояворівську салон краси, який користується великою популярністю у жителів міста.
• Людмила, переселенка із Харкова, виграла два грантових конкурси, придбала необхідне обладнанням і розпочала власну справу у селищі міського типу Шкло.
• У Харкові жінка здійснювала підприємницьку діяльність, але з початком війни втратила бізнес. Приїхавши на Яворівщину, жінка відкрила сімейне крафтове виробництво олії холодного віджиму з нішевих культур "Яворівська олійня".
• Її олія привертає увагу споживачів не лише смаком, а й корисними властивостями, ставши популярним місцевим продуктом.
• Вона вже приймає замовлення на малі об’єми продукції, запускає маркетингові процеси.
• Ці історії - яскравий приклад того, як підприємницька ініціатива та підтримка грантових програм допомагають внутрішньо переміщеним особам віднайти нові можливості й розвивати свій бізнес, підтримуючи економіку місцевої громади та країни.
• 
• Ото ж, за два роки роботи Координаційного центру підтримки цивільного населення у Новояворівській громаді проведено велику роботу задля вимушено переміщених осіб. І ця робота продовжується. Своєю діяльністю я хочу заявити, що ми є, що ми потребуємо кардинального вирішення нашої проблеми. До нас приїжджають представники різних Благодійних фондів, молоді хлопці і дівчата, які підтримують нас. Але вони не пережили того, що ми. Для них - це просто робота, а для мене - це життя, скалічене, спотворене війною, як і у тисяч таких же, як я. Тож хочеться допомогти цим людям, щось виправити, хоч трішки усунути несправедливість. І хоч, по великому рахунку, від нас з вами мало що залежить, але принаймні треба озвучувати наші проблеми, говорити про них, не мовчати!