Ще у серпні 2022 року у Львівській області, за ініціативи Львівської військової адміністрації, були створені Координаційні центри підтримки цивільного населення при районних держадміністраціях. Такий самий Центр створила і Новояворівська громада - єдина в області. А очолила його наша кремінянка - Маргарита Божко.

Точніше, кремінянкою вона стала у 2015 році, коли з чоловіком, донькою і батьками приїхали в наше місто з окупованого Харцизька Донецької області, щоб почати мирне життя заново. І почали. Чоловік, Павло Григорович, до речі, родом з Кремінної, влаштувався завідуючим відділом у райдержадміністрацію; Маргарита Володимирівна - спеціалістом в управління соціального захисту населення; донька Ліза - учениця Кремінського ліцею №2 - скоро стала відомою в усьому районі і області як найсильніша шахістка усвоїй віковій групі; 

а мама Маргарити, Людмила Олександрівна, почала викладати фізику у Кремінському ліцеї №5.

Родина придбала спочатку будинок, потім - квартиру. Впродовж семи років вони відвикали від Харцизька і будували життя на новому місці.

Та раптом знову все пішло шкереберть, уже вдруге. Тільки цього разу довелося втікати від війни не поближче від дому, а за тисячу кілометрів. Так вони опинилися у Новояворівську Львівської області.

З початком військових дій Новояворівська громада стала прихистком для внутрішньо переміщених осіб зі східних регіонів України.

І хто ж, як не двічі переселенка, могла краще зрозуміти моральний стан, духовні і фізичні потреби людей, які в один момент опинилися без даху над головою, без рідної землі під ногами, без звичного життєвого простору?

- Коли переміщені особи зверталися до Координаційного центру підтримки цивільного населення, - ділиться Маргарита Володимирівна, - я проводила анкетування, з’ясовувала потреби і скеровувала до Благодійних фондів. У 2022-23 роках тут працювало багато фондів, було достатньо гуманітарної, фінансової допомоги, працювали психологи, юристи. Таким чином, всі переселенці (а це за весь час більше 5 тисяч осіб), пройшли церез наш Центр.

Потім хтось їхав за кордон, хтось переміщався в інші міста, хтось повертався додому. І на сьогодні у Новояворівську проживає близько 1200 осіб ВПО. Є, звичайно й такі, що не звертаються до Центру (тут служить багато військових, які приїжджають з сім’ями, і вони не потребують допомоги).

За більш як два роки проведено величезну роботу. Наш Центр тісно співпрацює з соціальними службами громади і міською радою. Разом з Представництвом HelpAge International в Україні ми створили Центр громадсько годозвілля, який працює з людьми похилого віку 60+.

Для цієї категорії громадян проводяться айті-заняття, людей вчать, як купити щось в інтернеті, як замовити доступні ліки тощо.

У місті є два прихистки для ВПО і для них фітнес-тренер проводить заняття. Скоро починає діяти гурток скандинавської ходи.

А скільки за цей час відбулося культурно-просвітницьких заходів, майстер-класів за інтересами, екскурсій по визначних місцях Львівщини і Закарпаття.

Днями понад 100 сімей переселенців, з числа вразливих категорій (пенсіонери, люди з інвалідністю, багатодітни сім'ї, одинокі матері) отримали від Благодійного фонду JRS - Ukraine / Єзуїтська Служба Біженців в Україні сертифікати на 1 тисячу гривень на придбання товарів у мережі магазинів Епіцентр. Багато переселенців не змогли поїхати до сусіднього міста, тому представники фонду організували видачу товарів у Новояворівську.

Вже вдруге у цьому році лікарі мобільної клініки Шпиталь Шептицького працювали з ВПО: безкоштовно робили УЗД внутрішніх органів, ЕКГ та інші обстеження і давали консультації, як правильно дбати про своє здоров'я.

• - За ці два роки як трансформувалася ваша робота, як змінився її зміст?
• - Напрямок роботи не змінився, все, як і раніше. Проте, останнім часом багато фондів зі Львова переїхали на Схід України і у нас тепер значно менше допомоги. Але ж це не означає, що людям стало легше жити, що у них менше проблем і вони вже не потребують допомоги.
• -Наразі нас активно переконують, що за ці три роки люди мали б уже інтегруватися в громади, знайти своє місце в новому просторі і не покладатися на сторонню допомогу. Як ви бачите це питання?
• - Так, ми «інтегровані», «соціалізовані», нас тут гарно приймають і добре до нас ставляться, влада відкрита до людей. Я двічі переселенка, жила і в Донецькій, і в Луганській областях. Але такої безбар’єрності влади не зустрічала ніде.
• Тут приходиш чи в ЦНАП, чи в міськраду - з тобою спілкуються, тебе чують, для тебе завжди відкриті двері. Але допомогти, коли мова йде про фінансові вкладення, вони не можуть.
• А як може інтегруватися в громаду безхатченко? І ось цю житлову проблему місцева влада ніяк не вирішить, бо в неї немає грошей. Грошей немає і в держави. Тому, можна багато чого ініціювати, щоб ми брали активну участь у житті громади, мали право голосувати на виборах тощо. Та ми без цього якось обійдемося, головне - де нам жити?
• Я розумію, що побудувати житло наразі проблематично. Але хоча б надавали допомогу на оренду житла. Остання постанова про надання субсидії на оренду житла практично не працює. Бо щоб отримати субсидію - треба мати договір оренди. Мало хто з орендодавців на це йде, ніхто не хоче мати справу з державними грошима, бо це купа паперів і колотнечі.
• Між тим, переважна більшість ВПО орендує житло, отже це архіважлива проблема. Скажімо, у Новояворівську всього два місця компактного проживання (десь на 150 людей), що становить 10 відсотків від усіх переселенців. Інші ж проживають в орендованих помешканнях.
• А переселенці з Харкова, Запоріжжя ще оплачують і там квартплату і комунальні послуги..
• Тобто, мільйони людей залишилися без житла і ніхто кардинально не вирішує це питання.
• -Ну вирішується частково, ремонтуються, реконструюються місця компактного проживання…
• -На сьогодні я не хочу чути ні про місця компактного проживання, ні про шелтери, ні про які прихистки. Треба будувати індивідуальне житло. Щоб була і спальня, і вітальня, а не одна кухня на десяток сімей і вбиральня загального користування. Людям потрібен свій куток, нормальне житло!
• 
  
• 
  

Початок. Продовження читайте за посиланням.