- Ми зареєстрували ЖБК (житлово будівельний кооператив) у місті Українка Обухівського району Київської області. І ось уже пішов третій рік, як чекаємо виділення землі під будівництво цього ЖБК. Бо земель комунальної власності біля Києва практично немає. І взагалі з цим питанням по всій Україні проблема. Землі, звичайно, є. Але в тих місцях, де немає ні інфраструктури, ні виробництва, де б люди могли працевлаштуватися.

• Наша Луганська військова адміністрація пропонує землю в селі Кіровоградської області, але, повторюю, працювати там немає де. Люди приїдуть, витратять свої кошти, зведуть будинок, а жити їм за що, де працювати? Нам кажуть: будуйте і створюйте свій бізнес. Але ж на це потрібні немалі кошти, бізнес не робиться помахом чарівної палички.
• Чому багато ВПО їдуть до Києва? Тому що тут простіше знайти роботу. Ось в Ужгороді з 2004 року працює підприємство, пов’язане з електронними приладами. Умови привабливі: безкоштовне проживання в гуртожитку, харчування, підвезення до роботи, соціальний пакет. Ми обдзвонюємо своїх людей, надаємо посилання на анкету, шукаємо бажаючих їхати до Ужгорода, але їх практично немає. Тому що всі вже знайшли роботу. Третій рік завершується, як людей зірвали зі своїх місць. Вони не чекали, а шукали, як їм виживати. Навіть попри високу оренду житла, всі осіли у великих містах, де є робота.
• Ще ми розкидали посилання і вивчали, скільки людей могло б переїхати жити до села у Тернопільській області. Там є школа, побудована ще в 1975 році, її хочуть переобладнати під гуртожиток для ВПО. Але роботи там теж немає.
• Американський благодійник Лойд Хансен показує нам приклад, як треба вирішувати це питання (він, звичайно, отримав якимось чином землю в Київській області. Кажуть, купив через аукціон уже приватизовану ділянку. А в нас немає грошей ні на купівлю землі, ні на будівництво. Тому й посилаємося на 41-у статтю Закону про землю, за якою для ЖБК земля виділяється в оренду безкоштовно).
• Так от Хансен зводить будиночки в селі Колонщина сугубо для пенсіонерів, яким не потрібні робочі місця, і надає їх пожиттєво. І створює умови для того, щоб люди похилого віку займалися городом, підсобним господарством.
• А в Тарасівці він будує не тільки житло, а й школу, поліклініку, дитячий садок, спортивний комплекс, комунальні служби, щоб було де працювати, навчатися, займатися дозвіллям і вихованням дітей. Все - у комплексі.
• Якби наші адміністрації розглянули питання кооперації між собою і могли теж будувати такі містечка, як будує Хансен. Це один з виходів у питанні житла для ВПО.
• Ще варіант, це надати сертифікати за втрачене житло на ТОТ та пільгові кредити, у тому числі пенсіонерам .
• Місця тимчасового проживання не вирішують проблему житла, у них обстановка соціально-напружена, несприятлива для проживання. Оренда житла висока, не всі спроможні орендувати квартири.
• Тому й повертаються люди на окуповані території, бо тут для них немає місця. Зараз цим занепокоїлися в Уряді, може даний факт підштовхне їх до якихось дій. Адже Україна втрачає громадян. Одні виїхали за кордон і навряд чи повернуться назад, інші - на окуповані території. Кожен шукає, де йому зручніше і затишніше. А хто відбудовуватиме Україну і житиме в ній?
• Звичайно, з будь-якого глухого кута є вихід. Треба шукати!
• Поки що кожен сам шукає цей вихід. У кого були якісь збереження - вже придбали дешеве житло в селах. Зокрема, військові купують будинки для своїх сімей. Та переважній більшості внутрішньо переміщених осіб придбати житло немає за що. Сподівання - тільки на державу.
• Тож хочеться ще раз нагадати слова уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця:
• «При реалізації державної політики щодо внутрішнього переміщення, Уряд не може ставити в пріоритет відсутність достатніх фінансових ресурсів, оскільки відповідно Конституції України, саме людина визнається в Україні найвищою цінністю».
• 
  
• Записала Ганна ПАЛАМАРЮК.