Історія кремінянки Маріанни Плесак, майстрині перманентного макіяжу та нарощування вій, яка сьогодні живе та працює в Ірпені
Та дизайнером дівчина не стала, а малювання, яке було основним предметом в університеті, знадобилося. Вона почала малювати на обличчях, займалася нарощуванням вій, перманентним макіяжем брів.
У неї були клієнти в Кремінній і в Сєвєродонецьку, тож доводилося постійно переміщатися з одного міста в інше.
…Але так далеко від рідних міст вона ще не виїжджала. 9 березня, з мамою, сином і двома папугами, вони прибули до Польщі, куди добиралися цілих три доби. Чоловік довіз їх до Львова, посадив на потяг, який їхав до Варшави, а сам повернувся на службу у ДСНС Харквівської області.
- Чому саме в Польщу? У сестри там була знайома, яка пообіцяла допомогти з житлом. Справді, нас запросила родина, у якої був великий будинок у Варшаві. Ми прожили там три тижні, а потім ця родина допомогла нам зняти окрему квартиру. Відтоді ми жили вже самі у однокімнатній квартирі: мама, Ксенія Анатоліївна, сестра Вікторія з п’ятирічною донькою і я з десятирічним сином. Було тісно, не зовсім зручно. Але в таких умовах ми перебували майже півтора року.
У Варшаві я відразу влаштувалася на роботу і стала займатися своєю звичною справою: віями, бровами, а ще навчилася робити макіяж.
Хочу сказати, що українські майстри в Польщі дуже ціняться, бо за рівнем професіоналізму набагато перевищують місцевих.
Всі спеціалісти з бьюті індустрії відразу там знаходять роботу, добре влаштовуються.
Польки шукають саме українських майстрів, бо вони дуже акуратні, педантичні у своєму мистецтві, їх послуги завжди зі знаком якості.
Тож зі своїми клієнтками я відразу порозумілася, їм дуже подобалася моя робота. (Ще й зараз, будучи вже в Україні, раз у місяць повертаюся до Польщі, бо клієнтки не відпускають і просять приїхати. Хоча це дуже важкий вояж).
Син Святослав ходив у польську школу, але звикнути до нових умов, правил так і не зміг. Хоча польську мову вже розумів непогано, спілкування з дітьми не виходило. Тому з великою неохотою йшов у школу і марив тільки домом.
Власне, через сина, а ще тому, що в Україні залишався чоловік, через півтора року ми повернулися з Польщі. Зупинилися в Ірпені. І хоч Віталій працює в Харкові, тепер у нас більше можливостей бачитися, зустрічатися. Раз у два тижні він приїздить до нас, 5 годин - і він на Інтерсіті вже тут.
Наразі я орендую кабінет і хочу розпочати працювати автономно, на себе. Саме у Варшаві зрозуміла, що маю великий потенціал у своїй сфері, це додало мені впевненості.
А чи не виникало в тебе бажання повернутися до своєї основної професії? - запитую в Маріанни.
- Останнім часом я часто над цим замислююся. Мабуть, зараз моя професія дизайнера середовища буде дуже затребувана…