Паралельно навчалася, спочатку в Рубіжному, в індустріально-педагогічному коледжі.

Восени 2021 року вступила до Луганського педагогічного університету імені Тараса Шевченка у Старобільську, на спеціальність фахівець з соціальної роботи.

А взимку почалася війна.

Ще впродовж місяця працювала у Центрі, де роздавали людям гуманітарну допомогу, бо прилавки магазинів уже були порожні.

Та в місті ставало все небезпечніше, люди масово евакуйовувалися.

2 квітня виїхали і вони, з чоловіком та донькою, і зупинилися у Дніпрі.

Віталій - військовослужбовець, працює у військовій частині. Тому навесні переїхали у Новомосковськ, ближче до його роботи.

Юліана дистанційно навчається у четвертому класі Кремінського ліцею №2.

Анастасія ж, не маючи змоги працювати за фахом, зайнялася своєю улюблено справою.

7 років тому вона захопилася бісером: вишивала картини, ікони. Потім забажалося чогось новенького. Якось побачила в інтернеті прикраси гердани (нагрудні бісерні прикраси у вигляді петлі з двох смужок, з'єднаних медальйоном в місці сонячного сплетіння. Їх носили переважно чоловіки, але одягали й жінки). І почала опановувати це мистецтво.

Дідусь змайстрував дерев’яний міні-верстат для ткацтва і з того моменту вона з ним не розлучалася. Але… довелося.

І верстат, і бісер, і нитки - все залишилося вдома. Та як тільки приїхала у Дніпро - накупила матеріалів, замовила в інтернеті верстат ( наразі це не проблема, бо багато хто цим займається), і почала працювати. Тільки це були вже не тільки гердани, а й силянки (від слова «силяти» – нанизувати бісеринки на нитку. Українці вірили, що силянка може слугувати оберегом і приносити щастя).

Ще робила сережки, браслети.

Це захоплення допомагає Насті налаштуватися на позитивний лад, знайти для себе віддушину. Але часом приносить і дохід, свої вироби нерідко продає в інтернеті.

А в червні нинішнього року, з командою українських майстринь «Бісерна рада», вона брала участь у ярмарку в Німеччині, куди відправила більше 10 робіт.

З продажу своїх виробів майстрині зібрали близько 12 тисяч гривень і передали їх для потреб ЗСУ.

…За півтора року Анастасія Місько сплела десятки метрів чудових прикрас. Якби скласти їх до купи та вибудувати дорогу додому, де залишилися батьки і дідусь - на всі руки майстер.

Як хочеться до них повернутися…