Майстриня тортів та випічки з Кремінної тепер живе у Португалії
У 2014 році, коли в Кремінній було дуже «гаряче», Катерина приїхала в Київ і влаштувалася в Ашан, на пекарню. А поряд кондитери виготовляли торти. Один хлопець робив торти на замовлення. В нього це так виходило, що зачаруєшся! І Катерина благала: «Навчи і мене так».
Та навчили її цьому мистецтву на кондитерських курсах від Центру зайнятості. А потім проходила стажування кондитером у вегетаріанській кав’ярні, працювала адміністратором. І попутньо робила на замовлення торти.
Через декілька років кинула все і повернулася додому.
- Я не люблю великі міста, - розповідає Катерина. - Добиратися до роботи годину-півтори, вставати о 5-ій, щоб о 7-ій бути на робочому місці - це не для мене. Не виношу метушні, натовпів.
Можливо цим був продиктований і вибір професії. Вона отримала диплом магістра за напрямком конярство та розведення коней. Диплом писала про норок, її запрошували працювати на наше звірогосподарство. Але виявилось, що в неї алергія на шерсть. І з такою спокійною, неметушливою і красивою професією довелося попрощатися.
Вдома продовжувала робити торти на замовлення і одночасно працювала в магазині будівельних матеріалів «Домик», власником якого були батьки.
…Кажуть, біда не одна ходить, а з дітками. Катерина захворіла, діагноз не могли поставити. Був такий стан, що не могла з дому вийти, бо тут же хотілося лягти, безсилля сковувало тіло…
А слідом почалася війна.
Треба було виїжджати з міста, а вона зовсім хвора. Сестра-волонтер дізнавалася, де її можуть прийняти, щоб одночасно надати медичну допомогу.
Така родина знайшлася у Португалії, яка пообіцяла прийняти і надати всіляку допомогу.
9 березня вони виїхали, вірніше, батьки вивезли доньку у напівпритомному стані. Ось так родину Кочубеїв занесло туди, куди вони ніколи навіть не мріяли потрапити.
Каті зробили операцію, вона пройшла реабілітацію і наразі почувається здоровою і повною сил. На щастя, все обійшлося.
- Коли мене прооперували, подумала, що треба віддячити людям. А що я можу? Тільки тортики.
Ми якраз придбали духову шафу, бо після операції мені рекомендували їсти тільки парову і запечену їжу.
Зробила торт, це була моя перша реклама в лікарні, яка успішно спрацювала. Медпрацівники, в свою чергу, на знак подяки (португальці дуже щедрі, привітні і уважні) подарували міксер і купу всіляких формочок, щоб я продовжувала займатися тим, що мені подобається.
Далі земляки з Кремінної попросили зробити торт на День народження господаря, у якого проживають (з нами приїхали ще дві родини з Кремінної, зараз всі разом тут знаходимося, неподалік одні від одних).
Потім Каті запропонували взяти участь у ярмарку, який проходив у Ліссабоні і був присвячений Дню Незалежності України. На ярмарку збирали кошти на обладнання і меблі для реабілітаційного центру для наших військових (приміщення для нього виділили неподалік столиці).
Катя приготувала багато солодощів, які швидко розкупили. Додому повернулася з двома печеньками і радісним настроєм, що зробила гідний вклад в облаштування реабілітаційного центру для наших воїнів.
Вдруге їй запропонували взяти участь у конференції з проблем міграції, де була представлена й Україна.
А в неофіційній частині Україну представляли Катерина Кочубей - випічкою і тортами, і жителька Харківської області - голубцями, і котлетами по-київськи.
На жаль, того дня був ливень, довелося змінити локацію, і на захід прийшло мало людей.
Тому випічку ще декілька днів поспіль роздавала знайомим, чому вони були дуже раді. Та й батьки хоч раз від душі посмакували доньчиними виробами.
Продовження історії Каті тут.