Закінчив Кремінське професійно-технічне училище, здобув професію будівельника. За своє життя працював у різних містах і навіть країнах. Перед самою війною займався ремонтом і облаштуванням покрівель у Харкові.

Сім’я завжди жила у Кремінній і вони ніколи не думали про зміну місця проживання. Але…довелося.

У кінці березня 2022 року він вивіз дружину Наталю і двох синів до Дніпра.

Знайомі надали безкоштовне житло.

- Коли приїхали сюди, тут уже мешкав мій друг і кум Роман Жиленков, - розповідає Сергій. - З власної ініціативи він займався евакуацією людей з Кремінної: сам знаходив тих, хто допомагав з транспортом і пальним; вивозив бажаючих з міста, завозив до лікарні і за конкретними адресами медикаменти.

Він мені відразу запропонував долучитися до цієї справи. І уже на другий день мого приїзду вирушили з Дніпра знову до нашого міста.

Повертаючись з Кремінної, з жінками і дітьми, зупинилися на трасі через незначну поломку. І тоді до нас підійшов….(я очам своїм не повірив!) мій колишній сусід по під’їзду Андрій Янкович. Ми не бачилися з ним більше 20 років. (Про цю дивну зустріч розповідав і Андрій у матеріалі тут ) Він надав нам допомогу. Зараз продовжуємо товаришувати, зустрічаємося сім’ями у Дніпрі.

Коли вже Кремінну окупували і доступу туди не було, на Романа Жиленкова вийшли передставники Благодійного фонду «Восток SOS» і запропонували йому співпрацю. Адже по соціальних мережах вони бачили, що в нього є досвід роботи по вивезенню людей з гарячих точок. А цей Фонд з 2014 року займається всебічною підтримкою громадян, що постраждали внаслідок війни. Зокрема, за підтримки міжнародних організацій,партнерів і просто небайдужих людей проводить безоплатну централізовану та адресну евакуацію.

Роман запросив і мене в цю команду.

• (Евакуаційний екіпаж Восток СОС. Зліва направо: Роман Жиленков, Андрій Лисенко, Сергій Рожок). 

20 травня фонд надав нам автівку, бронежилети, каски і ми відправилися в дорогу. Перша поїздка була до Бахмуту.

І ось вже більше року, разом з Романом Жиленковим (він старший екіпажу) і Андрієм Лисенком з Миколаївщини, ми займаємося цією рятівною місією. 

Вивозимо з деокупованих і прифронтових територій (переважно з Донбасу) малобільних, людей з інвалідністю, тих, кому нікуди їхати, хто сам не може собі допомогти.

Фонд «Восток SOS» зробив акцент саме на цій категорії людей, але возили всіх бажаючих, зокрема, й осіб з дітьми та тваринами. Потім був і Херсон, і Запоріжжя, наразі - Сумщина.

Нас досить багато в команді, багато екіпажів, які працюють на різних напрямках.

Дуже велику роботу провели після підриву Каховської дамби.

Нас навчають, проходимо багато тренінгів: з медичної, соціальної, психологічної підготовки, щоб допомогти не тільки собі у екстремальній ситуації, але й людям.

Наш Фонд дуже потужний. Передусім дбають про безпеку і захист працівників та комфорт при перевезенні маломобільних. Займається облаштуванням шелтерів по всій Україні для евакуйованих, а також допомагають виїжджати за кордон маломобільній групі населення для постійного проживання. Тобто, у «Восток SOS» - широкий спектр діяльності: юридична, психологічна, гуманітарна, соціальна, освітня допомога, адвокатування та документування воєнних злочинів проти цивільного населення. А в «Безпечних просторах» для жінок та дітей допомагають боротися з гендерним насильством в Україні.

- Як ви дізнаєтеся про те, хто потребує вашої допомоги?

- У нас є гаряча лінія, потужні інформаційні ресурси. Де буваємо - роздаємо інформацію на паперових носіях, розповідаємо самі чим займаємося.

- Скільки осіб скористалися вашими послугами?

- За час повномасштабної війни Фонд вивіз близько 50 тисяч людей, з них 5 тисяч -маломобільних.

- Виконуючи таку важливу місію, що найбільше вразило Вас?

- Коли приїжджаєш в покинуті міста за тими, хто не зміг виїхати через інвалідність, маломобільність і бачиш таку картину: люди у жахливому стані - голодні, недоглянуті, брудні, в домі немає води, світла, газу - це шокує, це - не для слабких нервів. Але коли приїздиш через деякий час на шелтер і бачиш цих же людей зовсім іншими: чистими, вимитими, зодягнутими, підстриженими - від цього отримуєш неабияке задоволення.

Або коли вмовляєш людей виїхати, а вони відмовляються, бо бояться покидати обжиті місця, для них це стрес, а багато хто не має коштів і запитує: скільки це нам буде коштувати? Почувши, що все безоплатно, дивуються: невже ми в іншій країні?

І коли бачиш після цього, що людина спокійна і задоволена; коли отримуєш вдячні відгуки в особисті повідомлення або на сторінку Фонду - тоді відчуваєш, що робота твоя недаремна. Це мотивує, надихає, переконує у важливості справи, якою займаєшся.

- Будучи будівельником за професією, Ви тепер і психолог, і медик, і рятівник. Зважаючи на набутий досвід, чим будете займатися, коли закінчиться війна?

- Дай Бог, щоб це закінчилося скоріше. Думаю, що тоді буде дуже багато проектів по відбудові наших міст і сіл. І я хочу до цього долучитися. Роботи очікується багато. Уже зараз у нас є проекти по відновленню житла. А в перспективі Фонд буде залучати донорів, щоб допомагати людям відбудовуватися.

До речі, наш старший син Микита отримав червоний диплом бакалавра по напрямку промислове і громадянське будівництво. Наразі навчається в магістратурі. Буде і йому вдосталь роботи. Ще і меншому Єфиму дістанеться, який тільки-но пішов у перший клас. Дружина Наталія наразі головний бухгалтер Кремінського медичного коледжу.

А величезним досвідом з евакуації будемо раді поділитися з іншими. Та, хочеться сподіватися, що це більше нікому і ніколи не знадобиться...