Зоя Михайлівна Коваленко (на знімку зліва) все життя працювала на підприємствах Кремінної і, вже будучи на заслуженому відпочинку, продовжувала трудитися у «Автошляхбуді».

Лідія Степанівна Щокина (на знімку справа) 45 років трудового життя віддала медицині: працювала в районній лікарні, впродовж 22-х років завідувала здоровпунктом шахти «Кремінна».

У жінок схожі долі: їхні чоловіки, у 43-річному віці, покинули цей світ, залишивши їх одних ростити синів і доньок, долати життєві труднощі.

І вони випили цю вдовину чашу сповна.

Доля звела їх докупи, поріднивши дітей, подарувавши спільних онуків і правнуків.

…Коли діти виїхали з палаючого міста, вони ще довго залишалися вдома, сподіваючись, що все владнається.

Та коли знайомі, друзі стали масово повідомляти: «розбило хату», «згорів будинок», «повилітали вікна, двері» - відкладати далі не було резону. І 5 квітня, евакуаційним автобусом, вони покинули місто. Спочатку зупинилися в родичів у Києві. А коли діти знайшли житло у Чернівцях - перебралися до них.

Стали жити великою сім’єю, з онуками, правнуками. Вже тут, у Чернівцях, родина поповнилася ще одним правнучком, який продовжив рід Коваленків.

Молоді члени родини займалися кожен своєю справою. А у бабусь нарешті з’явилася можливість пожити для себе. Вони зареєструвалися у Чернівецькому комунальному центрі соціального обслуговування «Турбота», який працював з переселенцями і похилого віку чернівчанами. 

(Лялька, виготовлена майстринею Лідією Щокиною). 
Як же насичено і цікаво проходили дні впродовж року! Займалися у секціях вишивання, виготовлення ляльок, скандинавської ходи. А скільки відвідали цікавих міст, історичних пам’яток! Як багато дізналися про історію Чернівців, Кам’янець Подільського! Подорожі Закарпаттям, екскурсія в Румунію, при тому, що вони ніколи не були не те що за кордоном, а навіть у Західній Україні!

(Лідія Степанівна друга зліва, Чернівці). 
А театри, храми, концерти, органна музика! За все життя вони не отримали скільки вражень, емоцій, як впродовж останнього року.

А ще їх супроводжували гарні лікарі, психологи, безкоштовні послуги надавали масажисти (і все це від «Турботи» та в рамках програми підтримки Представництва HelpAge в Україні). 

А наразі жінки перебувають у санаторії «Батьківщина» міста Трускавець. Вони потрапили сюди в рамках експериментального проєкту Міністерства соціальної політики, який розпочався 1 квітня 2023 року та триватиме до кінця 2024 року.

Санаторій приймає внутрішньо переміщених осіб, яким виповнилося 60 років; осіб з інвалідністю з-поміж ВПО; тих, у кого зруйноване чи пошкоджене житло внаслідок російських обстрілів.

Для них буде доступний притулок в санаторії максимум на 6 місяців для однієї людини.

Зоя Михайлівна і Лідія Степанівна поселилися у «Батьківщині» в липні. За цей час встигли облаштуватися, звикнути до нових правил співжиття, подружитися з людьми зі схожею історією. Їм тут жити ще не один місяць, а, можливо, і не один рік. Бо повернутися додому, на окуповану територію, немає можливості.

Лідія Степанівна розповідає:

- Ми дуже вдячні керівництву санаторію, в особі Андрія Павловича Юрківа, за теплий прийом, за доброзичливе і дбайливе ставлення до всіх нас, хто волею долі опинився без житла. Медпрацівники, обслуговуючиий персонал дарують нам максимум доброти і турботи. Особлива вдячність працівникам кухні, які, при обмеженому фінасуванні, стараються приготуватисмачні сніданки, обіди і вечері.

…З балкону їхньої кімнати відкривається чудова панорама Карпат. Гори їм так нагадують терикони завмерлих шахт, що колись працювали і «годували» все місто. А ліс гомонить зовсім як Кремінський…