Кремінянин Андрій Янкович, хто він?

Кремінянин Андрій Янкович, хто він?

Кремінянин Андрій Янкович, хто він?

В соціальних мережах і, зокрема, в кремінських чатах останнім часом часто зявляється імя Андрія Янковича. Певне, багатьох кремінян цікавить: хто він? Зацікавилися цим питанням і ми…

Він тікав від Кремінної та Кремінна несподівано прийшла до нього. Народившись і провівши дитячі роки у провінційному містечку шахтарів і лісівників, йому хотілося більшого простору: яскравої інфраструктури, об’єктів дозвілля, розваг, спорту. А у Кремінній на той час було єдине кафе «Льодинка», де можна було з батьками провести дозвілля, поласувавши морозивом. Та і та згодом, під тиском економічних негараздів, «розтанула». Тож діти і підлітки розважали себе перважно самі.

Коли народилася його перша донька Лінда, вони покинули місто. І обрали для проживання Дніпропетровськ, саме тому, що там не було кремінян, на відміну від Києва, Харкова чи Одеси, де навчалося багато наших студентів.

У Дніпропетровську він відбувся як професіонал у сфері нерухомості, а згодом, і як бізнесмен на цій царині.

На перше житло для сім’ї заробив сам, купив однокімнатну квартиру. А потім будував житло для людей і, звичайно ж, для себе: продавав старе, зводив нове. Це відбувалося по мірі того, як збільшувалася сім’я. Наразі вони з дружиною Юлією виховують трьох доньок.

За ці роки створив декілька напрямків бізнесу, запровадив свою торгівельну марку.

І ось коли вже стабільно працював бізнес і не потребував постійного особистого втручання, можна було розслабитися і просто насолоджуватися життям, більше проводити часу з родиною. Адже виховання своїх дітей - то найкращі інвестиції.

Бо всі гроші світу все рівно не забереш. А життя, на жаль, дуже швидкоплинне, щоб відмовляти собі в тому аби набутися з рідними.

У мене були плани. Чимало об’їздивши по Україні, міг обрати найкраще місце для проживання. Часто бував, зокрема, і в Карпатах. Цей край нам з дружиною дуже полюбився і хотіли спершу придбати житло саме там. Але, подумавши, зробили висновок, що місцеві жителі зовсім не бачать і не помічають карпатських красот, вони зайняті своїми буднями і рідко споглядають принади свого регіону. Тож краще приїздити туди туристом. Та й по ментальності ми здорово різнимося... Якщо вже жити на природі, то кращого місця за Кремінну - годі й шукати: і лісу багато, як у Карпатах, і рельєф рівний, не треба підніматися до обійстя вгору (колись же ми будемо старенькі). До того ж, у Кремінній ми будемо серед своїх, бо знаємо півміста. І ми приймаємо рішення: купити будинок або ділянку для будівництва саме у Кремінній. Ох, даремно ми озвучували свої плани! Бо після цього все і почалося…

Ось тоді він повною мірою відчув, що для нього означала Кремінна - його витоки, його колиска, його любов і біль.

"Коли тільки почалася евакуація з гарячих точок, проїжджаю околицею Дніпра і бачу на зустрічному боці стоїть автівка з ВВ-номерами і піднятим капотом. Думаю: це люди «звідтіля» і, певно, щось трапилося. «Потрібна допомога?» - питаю.

Повертається хлопець і я від здивування розкриваю рота: це Сергій з мого під’їзду, який жив на 4-му поверсі, наді мною. Яка ж земля маленька і тісна! Тепер мій кремінський сусід живе у Дніпрі. Ми спілкуємося.

Так Кремінна, від якої я колись утік, почала повертатися до мене.

Наразі тут сотні моїх земляків. Багатьох з них не знаю в обличчя, але те, що він з Кремінної - потужний маркер: ця людина мені близька. Сам з собою не домовляючись, почав допомагати. 

У перші дні евакуації був великий запит на житло. Хто їхав кудись далі, тих тимчасово селив у себе, навіть у своєму офісі, розкладали дивани, крісла, готували чай, бутерброди. Знайомих по Дніпру просив приймати моїх кремінян.
  • А потім Оксана Дикань попрохала придбати автівку для сина, який воює на Кремінському напрямку. Я звернувся з цим проханням у соцмережах (бо чудово знаю і Андрія (чоловіка), і Оксану, хоч 20 років з ними не бачився). Відгукнулася величезна кількість людей і дуже швидко ми придбали «Ниву», на якій зробили номери «Диня» (так ми називали Андрія в дитинстві). Про цю подію розповів у соцмережі, щоб показати на що здатен гурт. Посил повідомлення був такий: ми всі зробили добру справу, коли ми згуртовані - ми сильні.
  •  
  • А взагалі не люблю хизуватися: зробив добре діло - кинь у воду, не говори. І тоді добра справа проллється дощем вдячності.

  • Він і не говорить про свої добрі справи. Все доводиться «ловити», як кажуть межи рядків. Хоча б про те, що перші дві автівки для ЗСУ придбав на кошти, виручені від продажу дорогого спортивного мотоцикла і екіпіровки мотогонщика.
    • -Так-так, а ось тут -детальніше…

    Продовження історії читайте тут.

Слідкуйте за нашими новинами на телеграм каналі
16:09
986
Немає коментарів. Ваш буде першим!