Майстер з Кремінної Леонід Цикунцов шиє спорядження для військових
Леонід Цикунцов з дитинства мріяв стати медиком. Та після школи не вдалося вступити до медучилища, а другої спроби не став робити. Тому спершу закінчив курси водіїв і працював за спеціальністю. А далі чого тільки й не перепробував у житті. Був і будівельником, і шахтарем, і землеробом, і закладав перший камінь у Кремінський пивзавод. Був час, коли займався виробництвом меблів. Мав для цього верстати і все обладнання. У даній справі проявив себе як майстер - золоті руки. Виготовляв двері різних конфігурацій, вікна, звичайні і круглі, вітражі.
Потім складні життєві обставини, пов’язані зі здоров’ям рідних, змусили продати і верстати, і обладнання. Так закінчилася професійна сторінка, пов’язана з деревом.
Але було в Леоніда ще одне велике захоплення…
- Ви маєте скільки обдарувань, умінь, звідки це у вас?, - запитую.
- Всі дари від Бога, - відповідає Леонід. - А буває, таким нагородить Господь, що й на голову не натягнеш…
Так ось ще одна пристрасть Леоніда - швейні машинки. Він любив їх ремонтувати, налаштовувати. І кращого майстра не було у всій Кремінній. До нього зверталися за послугами кравці - любителі і професіонали. А він не тільки ремонтував машинки, а ще й колекціонував їх. Вишукував і купував по всій Україні. Так зібрав більше півсотні екземплярів.
- Навіщо вам стільки? - питаю.
- Так вони ж всі дуже різні: пошивочні, обкидні, скорняжні, вишивальні, оверлоки, ручні, механічні, електронні, побутові і промислові. І всі потрібні мені для роботи.
Так-так, він ремонтував, налаштовував, колекціонував машинки, і ще й працював на них. Шив і ремонтував на замовлення все: від простих штанів до складного верхнього одягу, з хутра, шкіри та інших матеріалів.
…Коли в Кремінну стали прилітати гради, онук поставив умову, що не виїде з міста без дідуся і бабусі (вони були опікунами хлопця після смерті мами).
І 8 березня Леонід з дружиною Валентиною та онуком покинули місто.
Спочатку приїхали в Полтаву, потім - у Верхньодніпровськ Дніпрпетровської області. З собою практично нічого не взяли. І тільки за одним шкодував Леонід, що залишив вдома усі машинки.
- Та якраз перед війною один товариш купив собі ЗІЛа і пригнав до мене, щоб підварив. Так машина і залишилася у мене в дворі (саме з ним ми і виїхали іншою машиною з міста). А потім, поки стояли у Кремінній наші війська, ризикнули з ним повернутися, щоб забрать ЗІЛа. Заодно завантажили й машинки, 6 штук.
Шукаючи житло у Верхньодніпровську, Леонід цікавився, чи не потрібно комусь підремонтувати швейні машинки? Ой, ще й як було потрібно!
У одній із шкіл дівчата-волонтерки організували пошив різних речей для військових Збройних Сил. Там було багато машинок і їх потрібно було налаштовувати. Яким же доречним було вміння Леоніда!
- Але ж там були машинки побутові, зі значно меншими можливостями. А я привіз свої промислові!
«А ви не можете пошити носилки для транспортування поранених?» - запитували в мене. Бо дівчата на тих благеньких машинках могли шити тільки певної товщини тканину, та ще й в одну нитку, тому все швидко рвалося.
І я почав сам конструювати та шити ті носилки. Виходили такі, що й танком не розірвеш. Крім того, вони годилися і в якості гамака для відпочинку, і в якості намету, для укриття.
Далі стали замовляти спальні мішки, бо ті, що видавали хлопцям, тільки умовно можна було назвати спальниками. Я вставляв синтипонові ковдри, робив їх теплими і надійними у будь-якій ситуації.
Наразі ремонтую рюкзаки, бронежилети. Шию РПС (ремінно-плечова система, розвантажувальний жилет - елемент військової екіпіровки, що призначений для раціонального розміщення спорядження), плитоноски (вдосконалений чохол для захисту тіла військового).
Другий рік Леонід безкоштовно виробляє спорядження для військових (бере лишень символічні суми, щоб можна було оплатити електроенергію, машинки ж з електродвигунами). За цей час підготував сотню спальних мішків і сто безкаркасних носилок (матеріалом забезпечують місцеві волонтери).
Хлопці з передової завжди з ним на зв’язку. Постійно щось замовляють і дякують: «Тільки ваші носилки працюють, не рвуться», «Завдяки вашому спальнику я не замерз і залишився живий».
- Я за своє виробництво відповідаю, - каже Леонід. - Мені приємно, що моя робота допомагає воїнам. Це мій невеликий вклад у перемогу, яка дозволить нам усім скоріше повернутися додому.
А вдома - ні вікон,ні дверей. Опалення розмерзлося. Все з хати винесли. Двох машини - немає, мотоциклів - немає…
Дай, Боже, щоб здоровим залишався майстер і його золоті руки. Які так щедро обдарував Всевишній і завдяки яким збережено не одне життя.