Інна Шаповалова: «Коли повернемося додому, будемо далі озеленяти рідне місто»

Інна Шаповалова: «Коли повернемося додому, будемо далі озеленяти рідне місто»

Інна Шаповалова: «Коли повернемося додому, будемо далі озеленяти рідне місто»

Продовження історії сестер із Кремінної, які втратили бізнес, але не втратили надію. 

З Кремінної вони виїхали у квітні, незадовго до окупації. Нашкребли бензину (щоб хоч до Павлограда доїхати, де була найближча заправка), склали нехитрий крам і двома машинами, двома родинами вирушили у невідомість: 

Дві родини - це 7 людей, а ще 5 котів і 3 собаки.

(Домашні улюбленці родини)

Собаки - це окрема історія родини Шаповалових. Одного разу вони подарували доньці шоколадну дівчинку - лабрадора. Красуня, щастя для дітей і радість дорослим, вона стала улюбленицею сім’ї. Та трапилась біда: собаки не стало. Після болю втрати не було й мови, щоб знову завести собаку.

У 2014 році на дитячому майданчику, що був поблизу їхнього дому, з’явився чорний лабрадор. Думали, що це чийсь собака і скоро його заберуть власники. Та він приходив сюди знову і знову. Собака був нічийний. Але він шукав «вакантне» любляче серце і щось йому підказувало, що те серце саме тут. Він не помилився. Арчі знайшов дім у сім’ї Шаповалових.

(Арчі)

З його появою у всіх відтанули серця і згодом в родині знову поселилася шоколадна дівчинка Адель.

(Зліва - Адель, справа - Ліка)

А вже коли в місто прийшла війна, Інна побачила в інтернеті оголошення, що у Кремінній жінка віддавала цуценят лабрадорів, бо нічим годувати.

«Ми під обстрілами їхали з одного кінця міста в інше, поспішали, бо там же цуценята голодні. І справді, собака-мама була в жалюгідному стані, одні кістки. І двоє виснажених цуценят. Палеву дівчинку взяли собі, назвали Ліка. А чорну привезли татові. Так у нас розширилася лабрадорська сім’я, - згадує Інна.

Ось з цими собаками вони й виїхали з Кремінної. І, звісно, їм потрібен був приватний будинок, щоб розміститися двома сім’ями та ще й з таким багатим чотирилапим доповненням.

- У селі В’язівок Черкаської області знайомі запропонували нам невеличкий будиночок. Це була така вдача! Мальовниче село, поруч річка, є де гуляти і дітям, і собакам. Взимку село майже безлюдне, сюди приїздять містяни тільки влітку.

Як же ми вдячні нашим друзям за цей чудовий прихисток! Українці - найкращі люди на землі! - говорить Інна.

…Перше літо думали, що через місяць-два повернуться додому. Навіть город не хотіли саджати.

У думах про дім і зима застала.

Зимували складно. Опалення в домі обладнано, але котел треба було палити дровами. Часті перебої з електропостачанням паралізували роботу насосів: на опалення і яким подається вода в дім. Через це жінкам довелося розібратися, як підключати та заряджати акумулятори до насосів. Бо чоловіків поряд не було. Наразі вони з Молдавії, Болгарії, Румунії возять пальне для ЗСУ та в різні точки України.

Зима принесла чорну звістку з дому: 31 грудня померла мама. Стався серцевий напад, а кваліфікованої допомоги надати було нікому.

Відлетів на небо і Арчі. Він прожив у сім’ї гарне життя, але не витримав випробування двома війнами: у 2014-му і 2022-му.

Та все ж з вірою, що скоро будуть вдома, перезимували.

Гуляючи з собаками, знайшли озерце, навколо якого росте кілька десятків сосен.

- Ми коли побачили ці дерева, ледь не молилися на них. Тепер ходимо туди, як у храм, бо там пахне сосною, Кремінським лісом, пахне домом, - каже Марина.

(Ліс, що нагадує дім…)

(Інна та похресник Владислав)

Вже цієї весни вирішили розпочати все з початку. Закупили різних сортів хвойних і декоративнолистяних рослин. Придбали декілька десятків палет з живцями для дорощування і посадили вже більше 2-х тисяч саджанців. Поки приїдуть додому, вони підростуть і вже будуть готові для висадки чи продажу.

(Починаючи з нуля)

- Коли повернемося до Кремінної, перевеземо все, що виростили, та будемо відбудовувати і прикрашати наше місто. І думаємо, що все ж таки зробимо розплідник, про який скільки мріяли…

Над цим зараз працюють усі: і мами, і доньки Інни - Валерія та Влада - , і син Марини - Владислав - студент Сєвєродонецького університету імені Даля. Хоч і планує стати механіком автотранспортних засобів (на вибір, певно, вплинув приклад батька і дядька), але й до маминого захоплення хлопець не байдужий.

Валерія закінчила курси графічного дизайну і вже виготовила логотип для розплідника (тут можна переглянути деякі роботи Валерії). 

Найменша, чотирикласниця Влада, займається хенд-мейдом, виготовляє браслети-обереги.

Серію таких жовто-синіх браслетів з написом «Кремінна» відправили воїнам ЗСУ, що стоять на захисті нашого міста. Їм так сподобалися ці обереги, що замовили ще. 

Мама закупила намисто, бісер, стрічки і Влада зробила ще 70 браслетів, які передали на передову. Хай вони оберігають і захищають наших воїнів.

…А шоколадна Адель, можливо, скоро порадує поповненням. Хай і не чистокровними будуть цуценята (кохання ж знайшла на вулиці), але дуже бажаними. Бо життя не спинити! Життя сильніше за всякі війни!

Слідкуйте за нашими новинами на телеграм каналі
19:35
167
Немає коментарів. Ваш буде першим!