В дах їхнього будинку на провулку Дружби «прилетіло» в перші дні військової агресії. З того моменту вони боялися залишатися у квартирі і більшість часу проводили у підвальному приміщенні спорткомплексу «Олімп». Там переховувалися й інші жителі мікрорайону "Хитрого ринку" і підвал уже не вміщав усіх бажаючих.

• - З кожним днем ставало все тривожніше, особливо коли бачила перелякані очі 11-річного сина. 
• І 20 березня ми покинули Кремінну.
  
• Їхали і не знали куди. Зупинилися у Павлограді, шукали житло, але там ціни були неприйнятні для нашого бюджету. Тим паче, що з нами були домашні улюбленці - кішка-британка і собака - французький бульдог. Тому знайти житло було надто проблемно.
• У Кременчуці Полтавської області на той час вже перебувала моя колега, то ж дала телефони рієлтора, який і допоміг з пошуком житла. Спочатку поселилися з сином у квартирі. А потім він запропонував кращий варіант для нас і наших улюбленців - приватний будиночок. А якраз напроти нашого нового житла знаходилася клініка. Бачачи, як загорілися в мене очі (я ж медсестра!), рієлтор пообіцяв вирішити і питання мого працевлаштування. Скоро допоміг зустрітися з головним лікарем цієї клініки і у квітні 2022 року я вже мала роботу. Це була просто удача!
• 
• Вдома, після закінчення Кремінського медичного училища, я 10 років працювала у травматологічному відділенні. Потім, впродовж 12 років, - медсестрою у кабінеті офтальмолога поліклініки. А тут мене взяли палатною медсестрою кардіо-судинного Центру в клініку інтенсивного лікування «Кременчуцька». Це дуже відповідальна і нова для мене сфера діяльності. Довелося згадати всі знання і навички, а дечому й навчатися. Скажімо, робити кардіограми. Заново відшліфовувала навички проведення внутрішньовенних ін’єкцій.
• Спочатку працювала на півставки, потім на 0, 75. Проте, у Центру була велика потреба в медичних сестрах і мене перевели на повну ставку. Так працюю більше року. Уже і відпустку відгуляла.
• Колектив прийняв дуже гарно. Тут всі молоді, головний лікар - молода, ініціативна, дбає про свій медичний заклад і завдяки такому керівнику клініка має високий рейтинг, обладнана всім необхідним за останнім словом техніки. Тут багато дорогих пакетів НСЗУ. У клініці роблять коронарне шунтування, операції на судинах, відкрилося відділення реанімації для інсультних хворих.
• Палати сучасні, біля кожного ліжка - кнопка виклику. На посту все видно, у якій палаті тривога, і негайно йдеш туди.
• Кардіологічні хворі - особливі, специфічні. Я не могла зрозуміти, пристосуватися, коли треба терміново викликати лікаря. Та зараз уже набула досвіду і впевнено виконую свої обов’язки палатної медсестри.
• Сина Всеволода влаштувала у місцеву школу і 5-й клас він закінчив у Кременчуку. 
• Щоб хлопчик не був один, поки я на роботі, моїм батькам, Володимиру Григоровичу і Ользі Іванівні Новіковим, які спершу евакуювалися з Кремінної у Дніпро, довелося переїхати сюди. Тепер живемо разом.
• 

Прилаштувався до нових умов і собака Рік, що появився у сім’ї як подарунок на День народження Всеволода. Як же добре, що у Сєви є такий вірний друг у той час, коли всі шкільні і дворові товариші розлетілися по світу і він так за ними сумує!

Британка - чисто квартирна кішка - кардинально поміняла спосіб життя, пізнала всі принади дворового буття і вже привела безпорідних кошенят. Але таких гарнесеньких! Всі вони отримали прописку за новими адресами.

Кременчук - дуже красиве місто: з широкими тротуарами і розмаїттям клумб; з численними парками і кав’ярнями; з морем квітів і неповторною набережною на Дніпрі.

• - Але як же хочеться бачити своїх людей, спілкуватися з тими, з ким прожив у одному місті все життя, з ким дихали одним повітрям. Часто з друзями мріємо: ось знайшли б нам якесь забите село, щоб ми всі з нашого міста там поселилися, відбудували його, влаштувалися на роботу. Бо як би добре до нас не ставилися в Україні і за кордоном, ми все рівно чужі. А хочеться жити зі своїми.
• Чогось чекаєш щодня, якихось добрих новин, а їх немає. І скільки нам ще жити вдалині від дому, тиняючись по чужих кутках, засинаючи на чужих матрацах? Хочемо додому. Що може бути рідніше своїх стін?

Ганна ПАЛАМАРЮК.