Але ж тисяча жителів покинули свої домівки з початком військових дій! Більшість їх з нетерпінням чекає повернення додому. Оце і є те надзвичайно складне завдання, яке потрібно вирішувати владі вже завтра. Як? Повертатися людям нікуди, будинки зруйновані, інфраструктура знищена, поля заміновані, територія забруднена залишками зброї, нерозірваними боєприпасами і мінами. Але голова адміністрації Павло Григорович Божко і його команда не втрачають віри в те, що громада житиме.

• Павло Божко:
• - Я глибоко розумію людський біль, бо двічі втратив житло: у Харцизьку і у Кремінній. І сьогодні знову повинен вирішувати, де облаштовувати подальше життя? Та в мене ще є якийсь запас часу. А тим, у кого вже часу обмаль? У кого ні здоров’я, ні коштів немає? Як їм бути? Цю ситуацію, на жаль, ніхто не обговорює у верхах (або обговорюють поверхово, і не задумуються над тим, як її вирішувати. А нам треба і задумуватися, і вирішувати. Ото ж, поки військові роблять свою справу, ми накопичуємо матеріальний резерв, який знадобиться на перших порах; придбаємо обладнання, щоб проводити ремонтні роботи; медикаменти для відновлення роботи медичних закладів тощо. Вже сьогодні ведемо перемовини з різними благодійними організаціями, які можуть нам допомогти у відновленні територій.
• Найперше - це вода. Після військових дій, застосування різної зброї, навряд чи вона буде придатною для споживання. Ми вже віддали проби води з Макіївки, Невського на аналіз.

• 
  

•  
• І домовились на установку станції з очищення води за принципом бювету. Далі будемо вирішувати, як забезпечувати цією водою всі населені пункти.
• Є домовленість про техніку, яку нададуть благодійні організації для забезпечення функціонування водоканалу у Бараниківці, для роботи комунальних підприємств. Але це відбудеться тільки після повної деокупації громади...
• 
• Ще одна велика проблема - електропостачання. Наразі все зруйновано, пошкоджені електропідстанції. Шкоду, нанесену росіянами, доведеться виправляти ще багато років. Хто візьметься встановлювати нові опори, протягувати дроти на відстань сотень кілометрів, як це було зроблено у радянські часи? Наразі треба застосовувати новітні технології, альтернативні джерела електропостачання. Ті ж сонячні батареї, приміром.
• Проте, це вже не компетенція громади, а обласних структур. І як швидко буде вирішуватися це питання - не від нас залежить.

• 

•  

• Найперші прагнуть повернутися додому фермери. Бо там їхня земля, їхній бізнес. Але, знову ж - коли? Скільки часу займе розмінування полів, профілактичні роботи в селі? А де їм лікуватися; куди вести дітей: у школу, садок; де купити найнеобхідніші речі? До повноцінного життя села ще треба готувати.
• З відновленням інфраструктури - установ освіти, медицини, закладів, що забезпечують життєдіяльність сіл - обіцяють допомогти Міжнародні організації. То ж найближчим часом у нас буде багато зустрічей і перемовин.
• Але найбільша проблема - це кадри. І в довоєнний час не завжди могли знайти кваліфікованих спеціалістів. А як бути тепер, коли люди виїхали і не факт, що всі повернуться назад. Он сусідній Лиман давно звільнили. Але в районі наразі нараховується тільки 14 тисяч жителів, коли до війни їх було 40 тисяч.

• 

•  

•  

• 

• Можливо, прийдеться наймати спеціалістів вахтовим методом, запрошувати їх у відрядження.
• Звісна річ, що ті, у кого зруйновано житло, хто втратив роботу в селах, за цей час соціалізуються за кордоном, на інших територіях України і не поспішатимуть назад. Щоб відкрити людям дорогу для повернення додому, треба створити привабливі умови. Наші території сільськогосподарські, то, може, слід будувати завод по виробництву і ремонту дрібної сільгосптехніки? Або овочесховища чи підприємства по переробці сільгоспродукції? Це потрібно було селу завжди, а тепер - і поготів. Саме зараз відкрито велике вікно можливостей і треба цим скористатися. Весь світ побачив, що таке Україна і щоб її відродити - потрібно будувати підприємства.
• До нас у громаду приїжджають представники різних фондів, міжнародних організацій, бачать своїми очима, що відбувається, бачать наш потенціал, обіцяють допомогти і допомагають. Віримо, що громада розквітне і отримає нове дихання. Наша земля, наш край, наші люди того варті.

Записала Ганна ПАЛАМАРЮК.