- Ото ж, жили, відновлювали документи, номери телефону. Зі мною вже могли зв’язатися селяни, і згодом приїздили сюди родичі, земляки.

Я відразу почала ходити плести сітки для військових. Але треба було за щось жити. То влаштувалася у швейну майстерню. Колектив мене прийняв, всіляко підтримував, і речами, і продуктами. І зараз ходжу до них, як до рідних.

У серпні нарешті вдалося вивезти з Макіївки 86-річну маму, допомогла двоюрідна сестра. Сліпу, з захворюванням Паркінсона, вона провела її через Печенізький перехід (а це 2 кілометри), і доправила до Харкова. А вже там я її зустріла і привезла у Новояворівськ. Мама, Раїса Дмитрівна Петренко, працювала бухгалтером у колгоспі імені Шевченка, тому її знають усі селяни. Тож їй телефонують, вона спілкується з земляками, регулярно слухає новини і дуже хоче додому.

Між тим, Макіївська громада повнилася і повнилася у Яворівському районі. Тут уже поселилося до 40 наших людей. Хто винаймає житло у місті, хто живе в монастирі, а більшість розмістилися всанаторії «Шкло» однойменного села. Санаторій спеціально переобладнали під внутрішньо-переміщених осіб.

Місцева влада дуже добре ставиться до нас.

Сюди приїхав і перший заступник голови Красноріченської громади Павло Григорович Божко. Ми почали працювати над тим, щоб відновити діяльність селищної ради. Адже на підконтрольну Україні територію виїхали два заступники селищної ради, два старости, вчителі, багато жителів громади. Треба було вирішувати нагальні питання людей.

Красноріченська селищна військова адміністрація почала працювати з 22 вересня 2022 року і її очолив Павло Григорович Божко.

А 5 жовтня ми отримали радісну звістку: українські війська зайшли у Греківку, Луганщина почала звільнятися саме з нашого села. В цілому ж Макіївську і Невську громади в синю зону переведено 12-13 листопада.

Та під окупацією й на сьогодні перебувають і Нововодяне, і селище Красноріченське. Тому життя там залишається дуже скадним і небезпечним, щораз села піддаються обстрілам. Ми настійно вимагаємо виїжджати звідти, поступово вихвачуємо людей на безпечні території. Хоча наразі у Невському - Новолюбівці ще залишилося десь 70 людей, у Макіївці - 30.

Вперше після деокупації ми приїхали в село з Сергієм Васильовичем Шевченком. Яку ж неймовірну радість відчули від зустрічі з людьми, що вижили, пройшовши страшні випробування; який біль сповнив наші серця, коли побачили вщент розбите село!

Наразі нашим представником на звільнених територіях є Віктор Володимирович Зозуля, який залишався там і під час окупації, а сьогодні - перший заступник голови ОТГ.

(На знімку - Віктор Зозуля, спільно з військовими та поліцією, доставляє продовольчі набори мешканцям звільнених сіл).

Він займається двома селами, координує працівників поліції, які завозять хліб, продукти, гуманітарну допомогу. А ще організовує людей і вони ремонтують житло.

На сьогоднішній день Красноріченська громада - єдина громада в Луганській області, яка має можливість доставляти мешканцям деокупованих сіл гуманітарні продуктові та гігієнічні набори, ліки, хліб, матеріали для ремонту житла.

Я тепер виконую обов’язки старости і Макіївки, і Невського.

Щомісяця туди приїжджаю, часто - з головою селищної адміністрації Павлом Божком.

(Павло Божко та Галина Глобчаста відвідали мешканців Греківки.  

Посередині - Надія Свиридівна

(Макіївка, вулиця Партизанська)

(Евакуація Флори Миколаївни Максименко)

(Галина Глобчаста і Сергій Шевченко після деокупації

вперше заїхали у рідне село). 

У Слов’янську у нас є свій склад, де тримаємо матеріальний резерв: генератори, будматеріали. Завозимо туди й гуманітарну допомогу, яку потім доставляють у села поліцейські, волонтери, особливо активна Оля Зайцева. Привозимо у села лікарів; вивозимо людей у Лиман, щоб там отримали пенсію, якої не бачили вже багато місяців; допомогаю робити довіреності, щоб діти могли отримати пенсію батьків, які вже не в змозі нікуди виїхати.

(Відвідування в лікарні Слов'янська Миколи  Михайловича Максименка, який отримав осколкове поранення стегна). 

Життя йде своїм плином. За селом зʼявився зв'язок і мені почали телефонувати зі звичними буденними проблемами: то худоба витоптала огород; то хтось взяв чужу корову.

З худобою тут ще та проблема. Люди, тікаючи від війни, відв’язували корів, телят і пускали у світ. Неприкаяні корови бродили в степу. Дуже багато їх було побито. Та наразі Олексій Зайцев з Раківки зібрав усіх бродячих корів, випасає їх, годує.

У Макіївці більше 50 корів зібрав Роман Васильченко. Хлопці доглядають худобу, зберігають стадо і знають, що то - Сорокіних корова, а то - Чернишових. Уже й теляток діждали, доють корівок, випоюють молодняк, дають молоко людям. І чекають господарів: приїздіть уже додому, - кажуть мені по телефону.

А куди приїздити? Як побачила свою хату, то два дні не могла говорити. Розумію, що коли мова йде про життя, то матеріальне відходить на задній план. Але ж , як бачиш, що знищено все, нажите роками, - не можеш з цим змиритися.

Дуже важко фермерам. У нас багато землі, яку обробляють 8 ФОПів, 2 фермерських господарства. Керівники господарств виїхали, але бізнес свій не вивезли, все розбито, знищено, зруйновано сараї, склади. «Ми крупу людям розвозили, а треба було людей і техніку рятувати вивозити в безпечне місце», - каже Сергій Шевченко.

Та, незважаючи на жорстокі реалії, всі хочуть повернутися. Он Людмила Григорівна Коломайко зараз у Польщі, хоче додому. Вже продумує, які будиночки зводити, скільки і яких треба будматеріалів. Хоча, на початку і в наметах ладні жити, аби вдома.

У селищній адміністрації ми теж живемо помислами про повернення. Шукаємо іноземних партнерів, які б допомогли селу відновитися. Завдяки міжнародним організаціям і благодійним фондам поповнюємо матеріальний резерв: генератори, намети, ємності для води, бетономішалки, пилки, коси, дрелі, лопати, відра, ліхтарі, рукавиці, матраци, розкладачки, захисні костюми (8 покійників поховано у дворах, бо, під обстрілами, не було можливості довезти до цвинтаря, треба перепоховувати).

Ось такими справами, планами і думками живуть працівники Красноріченської військової адміністрації, що тимчасово знайшли прихисток у Новояворівську Львівської області, але всім серцем - з людьми і з землею Луганщини.

До речі, до 85-річчя Луганщини старосту Макіївки і Невського Галину Леонідівну Глобчасту та першого заступника голови Красноріченської військової адміністрації Віктора Володимировича Зозулю Президент України нагородив відзнаками «За оборону України», які у Дніпрі вручив їм голова Луганської військової адміністрації Артем Лисогор (на знімку).

Записала Ганна Паламарюк.