"Ми втекли з пекла", - хвилююча історія Галини Глобчастої з луганського села Макіївка

"Ми втекли з пекла", - хвилююча історія Галини Глобчастої з луганського села Макіївка

"Ми втекли з пекла", - хвилююча історія Галини Глобчастої з луганського села Макіївка

Як пройшлася війна по долі людей, як вони живуть вдалині від дому і рідної землі, як планують будувати своє життя далі?

Про це нашому кореспонденту розповіла староста сіл Макіїївки і Невського Красноріченської військової адміністрації Галина Леонідівна Глобчаста.

(На знімку - Галина Глобчаста, мирні дні)

- Я якось пропустила початок війни. Бо всі мої думки і зусилля були спрямовані на те, як облаштувати Макіївку: рахувала скільки треба стовпів, скільки будемо вішати ліхтарів по селу, скільки грошей дадуть наші шефи - підприємство «Куб-Газ». Ми виграли грант і вже проводили по селу інтернет. Надалі було дуже багато планів.

(Сільська школа до війни та руйнації, с.Макіївка)

(Радісна днина - 300 років селу, футбольні команди біля школи).

(А так виглядає Макіївська школа сьогодні, 2023 рік).

  • Зять - військовий - телефонує і каже, що у нас війна і він дуже непокоїться за нас. А я відповідаю: «Та нічого, якось воно буде, у нас війна з 2014 року, а ми живемо, розвиваємось».
  • А 28 лютого відбулась робоча нарада Красноріченської селищної ради, на якій голова запропонував готувати людей до евакуації. Тоді зрозуміла, що все занадто серйозніше, ніж у 2014 році.
  • Я обійшла село, обдзвонила всіх своїх людей, попередила про евакуацію, але практично ніхто не погодився покидати домівки.
  • Постачання припинилося, хліб не завозили, то фермери давали зерно, на своєму млині перемелювали і забезпечували людей борошном, крупою, олією.
  • У селі стояли українські військові, ми їм збирали одяг (бо холодно було чергувати на блокпостах), готували їжу.
  • Та 3-го березня, 0 16-й годині, подзвонили знайомі з сусіднього села Плоского і сказали, що до нас ідуть якісь війська. Люди поховалися в погреби. Скоро заїхало 5 БТР-ів з військовими у чорній формі з червоними пов’язками. То була поліція ЛНР.
  • 4 березня до воріт під’їхав автомобіль, через паркан покликали старосту.
  • Відвезли до школи, де російський військовий наказав, щоб пройшла по селу і заспокоїла місцевих.
  • Я намагалася захистити своїх людей, говорила «З ким воюєте, тут одні старики, пенсіонери, хворі (молодь встигла завчасно виїхати)?»
  • А вони: «У вас в селе не так все просто. Снайперы убили 4-х наших военных».
  • Впродовж місяця селяни якось співіснували з окупантами. Бо ті розселялися по хатах і доводилося жити з ними під одним дахом. Було всякого, але вчилися пристосовуватися.
  • З активістами і волонтерами продовжували забезпечувати односельців необхідним: їздили в Сватово, вистоювали черги, закуповували ліки. Вирішували питання електропостачання, інші проблеми життєзабезпечення.
  • А на початку квітня в село зайшов загін кадирівців. Ось тоді почалося справжнє пекло. 13 людей (і мене в тому числі) арештували, били, катували струмом. За те, що пекли пироги українцям, за те, що у мене на воротях висів український прапорець. У мене вдома шукали зброю наших військових.
  • Пізно вночі відпустили додому, наказавши вранці обійти село і принести інформацію, хто чим дише.
  • Прийшла, а в хаті забрали майно, машину. Чоловік весь цей час не знаходив собі місця, але нічим допомогти мені не міг. Побачивши живою, наполіг негайно покидати село. Цілу ніч через вікно спостерігали приладами нічного бачення за нами з чоловіком, щоб не втекли.
  • На ранок попрощались із сліпою матір’ю, яка все розуміла, і пішли пішки через Греківку. Грошей у нас не було, телефони забрали, ніяких речей з собою не взяли, щоб не привертати увагу.
  • Грошей дали люди у Греківці. Так ми дісталися у селище Нове Донецької області. Це було 13 квітня. Потім військові вивезли нас з Нового до Слов’янська. Вже звідти маршруткою добралися до Дніпра.
  • З чужих телефонів зв’язувалися з донькою Дашею, вона скинула гроші на картку хлопця, який був поряд з нами. І з Дніпра ми поїхали у Новояворівськ Львівської області. Бо там уже жила Даша. Саме вона приймала і розселяла всіх наших селян у цьому привітному містечку.
  • Мене відразу повели в лікарню, бо вся спина була в ранах. Медпрацівники лікували, приводили до тями, оточили добрим ставленням і турботою.

Далі буде...

Записала Ганна ПАЛАМАРЮК.

Слідкуйте за нашими новинами на телеграм каналі
22:16
1059
Немає коментарів. Ваш буде першим!