Життя у Великому Полі: продовження історії Вікторії Срібної

Життя у Великому Полі: продовження історії Вікторії Срібної

Життя у Великому Полі: продовження історії Вікторії Срібної

Продовження історії, яку у попередньому матеріалі розпочала Вікторія Срібна з Макіївки:

- Наше життя у Великому Полі набувало звичного сільського ритму: поралися на городі, облагородили сад, облаштували подвір’я, зробили для онуків гойдалки, зону відпочинку, підремонтували хату. Одне непокоїло і не давало спати ночами, ні мені, ні Ігорю. Наші батьки залишалися в Макіївці і ніякого зв’язку з ними не було, що з ними - повна невідомість. Тоді, у березні, навідріз відмовилися виїжджати. Сподівалися, що скоро все владнається. Та, як потім розповідали, село дужче почали бомбити, з підвалу не вилазили, а батько після інсульту, не міг спуститися-піднятися.

Якось маму привезли у Красноріченське на зв'язок. Я нарешті почула її голос і настійно просила, щоб негайно виїжджали, будь-яким способом!

Мама звернулася до військових, які пообіцяли допомогти виїхати. Взяли одну сумку, попрощалися з хатою…

І почалося складне й тривале переміщення, до Красноріченська, Старобільська, Марківки. А вже звідти знайшли перевізника, який доправив їх у Варшаву. З Варшави ми їх уже самі забрали і, нарешті, 26 жовтня, привезли у Велике Поле.

23 жовтня у батьків було Золоте весілля, в цей час вони були в дорозі.

А скоро вдалося перевезти з Макіївки і батьків чоловіка. То ж зимували вже всі разом: ми з Ігорем, його племінник і четверо наших батьків. (До невістки Наталії, яка залишилася у Новояворівську, теж приїхали батьки з села і тепер всі разом).

Мама дуже задоволена, каже «Ми, як вдома».

Золоті сусіди, гарно нас прийняли. Наразі вони говорять: «Живіть тут, чого вам повертатися в зруйноване село?»

Батько Ігоря, на жаль, так і залишився назавжди у Великому Полі. Його поховали цьогорік, 6 березня.

(Ігор, Ніна Іванівна Срібна, Володимир Миколайович і Катерина Іванівна Чередник)

Мій батько, Володимир Миколайович Чередник, дуже хоче повернутися у село, якому він віддав десятки років свого трудового життя. Ігор теж неодмінно поїде до своєї землі, де в нас фермерське господарство «Айва». Але як там жити-виживати старим людям? Навіть, піти в посадку нарізати дров - неможливо, все заміновано.

Макіївку звільнили, але вона повністю зруйнована. На нашому подвір’ї знищено літню кухню, сарай. А коли окупанти покидали село, то підпалили і будинок. Сусіди погасили пожежу, та від хати лишилися тільки стіни.

Наразі в селі проживає тільки близько 15-и людей.

Землі стоять заміновані, обстріляні. Зрозуміло, що ще нескоро можна буде вийти в поле.

30 відсотків людей, однозначно, не повернуться додому. Бо все треба відбудовувати з нуля».

(З онучкою Марусею на Львівщині)

А поки що велика Макіївська спільнота знайшли прихисток на Львівщині. До Новояворівська евакуювалася адміністрація Красноріченської ОТГ, куди входить, зокрема, і Макіївка.

Василь Павлович Шевченко, беззмінний агроном колгоспу впродовж останніх десятків років, наразі живе у Києві, з невісткою, сином, онуками і правнуками. Грає в шахи, в шахмати, гуляє по парку. Хіба міг колись подумати, що на схилі років, із звичного для нього середовища, переміститься в мегаполіс і не зможе навесні чи влітку вийти поле, в якому немає краю, а є скільки простору, сонця і хліба!

Син, Сергій Васильович, почав відроджувати фермерство у Білоцерківському районі.

…Люди, які чітко знали, коли починати сіяти і жнивувати, як виростити гарний врожай, як створити достаток для всієї країни - вперше не знають відповіді на питання: що далі?

Їх позбавили житла, майна, землі. Залишилася в серці лиш віра в те, що колись таки війна закінчиться і вони повернуться! Земля чекає, її не можна зрадити. І рідні обійстя сподіваються, що на них виростуть нові будинки…

(Львівщина - грибна область)

У Вікторії Володимирівни Срібної 23 червня був ювілей. Вперше відзначала свято не вдома. Проте - у колі рідних людей: батьків, дітей, онуків. 

Ганна ПАЛАМАРЮК.

Слідкуйте за нашими новинами на телеграм каналі
09:00
519
Немає коментарів. Ваш буде першим!