Гранітний памʼятник загиблому Герою
Про його історію ми писали на нашому сайті минулого року.
Батьки загиблого Максима, Галина Прокопівна і Віктор Григорович Новікови, вирішили так розпорядитися фінансовою допомогою, яку надала їм Кремінська міська військова адміністрації у зв'язку з загибеллю сина. На жаль, ніякі гроші не повернуть їм рідну кровинку; за ці гроші вони не куплять житло, яке зруйноване у Кремінній; ці гроші не зігріють їх душу, не захистять у старості. Тому вирішили віддати їх сину.
Батьки вдячні Кремінській міській військовій адміністрації, що завдяки їхній допомозі вони змогли гідно обладнати останній прихисток сина.
- Ми щотижня відвідуємо могилу Максима, вириваємо траву, доглядаємо, але хочеться, щоб місце його поховання виглядало охайним і красивим. Подумали, що колись ми таки поїдемо додому, то могила заросте травою, і хрест упаде, і ніхто не знатиме, хто тут похований. (Хоча громадськість Поляни, церква ніколи б не допустили цього. - Ред.). Спочатку хотіли перевозити тіло у Кремінну, а потім вирішили, що земля скрізь однакова, нема різниці де покоїтися. Тому за гроші допомоги замовили добротний пам’ятник, який стоятиме роки.
Нам пішли назустріч, замовлення виконали позачергово. І ось днями встановили надгробок.
Галина Прокопівна також розповіла, що недавно вони з чоловіком переїхали з Поляни у Сваляву. До цього перебували у санаторії «Поляна» і їхнє проживання та харчування оплачувала одна з фірм. Наразі вона розформувалася і більше не може платити за переселенців. Тому у санаторії виставили ціну за проживання 6 тисяч гривень з людини. Пенсія і державна допомога у них складає лише 5 тисяч гривень на особу. За що жити?
- Нам нічого не залишалося, як звернутися до Свалявського військкомату, звідки мобілізували сина. Там пообіцяли знайти житло. І вже через день зателефонували і запропонували оглянути два варіанти: в гуртожитку, і в приватному будинку. Ми обрали гуртожиток. З військкомату надали машину й перевезли нас з речами на нове місце.
Тут маємо окрему кімнату. Для загального користування є кухня, електроплити, мікрохвильовки, холодильник, пральна машина. На поверсі також - вбиральні, душові кабінки. Умови - цілком пристойні.
Ми вже познайомилися з такими ж переселенцями з Харківської, Донецької, Херсонської областей. З Луганської області є переселенці з Алчевська, Станиці Луганської. Гуртом жити легше, у всіх нас - одна біда і одна проблема: як підтримувати свій моральний дух, як виживати в чужій стороні, далеко від дому, від рідних місць, - поділилася Галина Прокопівна.
До сина так і навідуються щотижня, з транспортом зі Сваляви до Поляни - проблем немає. А повернуться додому - приїздитимуть хоч раз у рік, поки будуть сили.
Ганна ПАЛАМАРЮК.