Гранітний памʼятник загиблому Герою

Гранітний памʼятник загиблому Герою

Гранітний памʼятник загиблому Герою

На цвинтарі села Поляна Мукачівського району на Закарпатті з’явився пам’ятник загиблому на війні кремінянину Максиму Новікову.

Про його історію ми писали на нашому сайті минулого року.

Батьки загиблого Максима, Галина Прокопівна і Віктор Григорович Новікови, вирішили так розпорядитися фінансовою допомогою, яку надала їм Кремінська міська військова адміністрації у зв'язку з загибеллю сина. На жаль, ніякі гроші не повернуть їм рідну кровинку; за ці гроші вони не куплять житло, яке зруйноване у Кремінній; ці гроші не зігріють їх душу, не захистять у старості. Тому вирішили віддати їх сину.

Батьки вдячні Кремінській міській військовій адміністрації, що завдяки їхній допомозі вони змогли гідно обладнати останній прихисток сина.

- Ми щотижня відвідуємо могилу Максима, вириваємо траву, доглядаємо, але хочеться, щоб місце його поховання виглядало охайним і красивим. Подумали, що колись ми таки поїдемо додому, то могила заросте травою, і хрест упаде, і ніхто не знатиме, хто тут похований. (Хоча громадськість Поляни, церква ніколи б не допустили цього. - Ред.). Спочатку хотіли перевозити тіло у Кремінну, а потім вирішили, що земля скрізь однакова, нема різниці де покоїтися. Тому за гроші допомоги замовили добротний пам’ятник, який стоятиме роки.

Нам пішли назустріч, замовлення виконали позачергово. І ось днями встановили надгробок.


Галина Прокопівна також розповіла, що недавно вони з чоловіком переїхали з Поляни у Сваляву. До цього перебували у санаторії «Поляна» і їхнє проживання та харчування оплачувала одна з фірм. Наразі вона розформувалася і більше не може платити за переселенців. Тому у санаторії виставили ціну за проживання 6 тисяч гривень з людини. Пенсія і державна допомога у них складає лише 5 тисяч гривень на особу. За що жити?


- Нам нічого не залишалося, як звернутися до Свалявського військкомату, звідки мобілізували сина. Там пообіцяли знайти житло. І вже через день зателефонували і запропонували оглянути два варіанти: в гуртожитку, і в приватному будинку. Ми обрали гуртожиток. З військкомату надали машину й перевезли нас з речами на нове місце.

Тут маємо окрему кімнату. Для загального користування є кухня, електроплити, мікрохвильовки, холодильник, пральна машина. На поверсі також - вбиральні, душові кабінки. Умови - цілком пристойні.

Ми вже познайомилися з такими ж переселенцями з Харківської, Донецької, Херсонської областей. З Луганської області є переселенці з Алчевська, Станиці Луганської. Гуртом жити легше, у всіх нас - одна біда і одна проблема: як підтримувати свій моральний дух, як виживати в чужій стороні, далеко від дому, від рідних місць, - поділилася Галина Прокопівна.

До сина так і навідуються щотижня, з транспортом зі Сваляви до Поляни - проблем немає. А повернуться додому - приїздитимуть хоч раз у рік, поки будуть сили.


Ганна ПАЛАМАРЮК.

Слідкуйте за нашими новинами на телеграм каналі
08:15
394
Немає коментарів. Ваш буде першим!