Бібліотекарка з Кремінної Тетяна Квітко зараз працює у Києві. Як жінка влаштувалася на новому місці, про що мріє та що її мотивує - у новій розповіді
Завтра мав настати квітень – місяць-жнивар і місяць-садівник. Коли все вирощене квіткове розмаїття потрапляло на клумби і грядки нашого зеленого оазису – Кремінної і навколишніх міст регіону.
Впродовж 10 років Тетяна Квітко вирощувала квіти. За сезон одних тільки примул дозрівало у її теплицях до 5 тисяч штук. А ще - петунії, цинерарії, колеуси, Анютини очки, троянди, туї. Всю цю красу забирали оптові покупці і доставляли для жителів Слов’янська, Айдару, Сватового, Сєвєродонецька та для мешканців нашої Кремінщини. Отож весь регіон був прикрашений квітами кремінянки Тетяни Квітко. Таке було у неї красиве хоббі, запрограмоване самим ім’ям.
(Вдома у Кремінній)
У чоловіка було своє захоплення – пасіка. Практикував навіть бжолотерапію, обладнавши на подвір’ї вулик-лежанку. Війна зламала всі плани та мрії подружжя. І теплиці, і квіти, і пасіка залишилися там, у минулому житті.
А нове розпочали спершу у Царичанці Дніпропетровської області, у таборі для переселенців «Дорожник». Там, як і вдома, було багато природи, річка, чудові умови для них і їхніх собак. Жили безкоштовно, ставлення - прекрасне, отримували гуманітарну допомогу. Так минуло 4 місяці. На жаль, табір непристосований до життя в зимових умовах, тому змушені були шукати інше помешкання. Переїхали в Перещепино Дніпропетровської області.
- На той час я вже втратила посаду бібліотекаря у Кремінському військовому ліцеї імені героїв «Молодої гвардії» і шукала нову роботу. Адже оренда квартира обходилася нам недешево, - розповідає Таня.
До речі, квіти, пасіка – то було хоббі. А професія у Бориса Леонідовича – вчитель, їй він віддав усе трудове життя. А Тетяна Володимирівна – бібліотекар, закінчила Харківську державну академію культури. У цьому амплуа могла і культурний захід організувати, і урочистий вечір провести. А ще вміла чудово комунікувати з людьми, охоче навчалася цікавим новим справам. Бо завжди знала, що знання і вміння – плечі не тиснуть. Як же це їй знадобилося сьогодні!
- - Гуляючи з собаками, познайомилася з депутатом Перещепинської міської ради. Поділилася, що шукаю роботу, за спеціальністю – бібліотекар, можу впорядковувати архів, давати уроки комп’ютерної грамотності для населення. Адже цим почали займатися в Кремінній ще з 2014 року, коли до нас приїхали переселенці з Луганська. Депутат зацікавилася цією ідеєю (у них нічого подібного не було) і запропонувала написати програму на місяць.
- Написала, і вже скоро почала працювати. На перше заняття прийшло 12, далі – 19. А в них всього 3 комп’ютери, тому приносила свій ноутбук аби люди могли займатися. Навчання проводила безкоштовно. Вчила бабусь працювати і з телефоном: як придбати квиток, зробити заощадження, як комунікувати з додатком Приват 24, як записатися до лікаря, переглянути свою медичну картку в програмі Хелсі тощо. Вони були дуже задоволені уроками, на яких отримали такі корисні у наш час знання і вміння.
- 4 грудня у нас був випускний, а вже 5-го – поїхали до Києва, де родичі надали нам у безкоштовне користування квартиру.
- Перед цим написала знайомій колезі, з якою спілкувалася в соціальних мережах, а ще раніше зустрічалися з нею на бібліотечних форумах, семінарах у Львові, в Києві:
- - Пані Олю, чи можу я завітати до Вас на чашку кави зі своїми пиріжками, коли буду в Києві? У мене є декілька питань до Вас?
- -Пишіть зараз, щоб я могла до них підготуватися, - відповіла вона.
- - Я шукаю роботу.
- - У Вас вона є, не шукайте.
І надала адресу публічної бібліотеки імені Лесі Українки, куди я мала прийти. Отакої! Так в цій же бібліотеці я була зовсім недавно. Бо тут відбувся 70-річний ювілей нашої поетеси Ганни Гайворонської, де я була ведучою.
Тож приходжу уже до знайомого закладу, запитую, як знайти пані Олю. А вона, виявляється, Ольга Іванівна Романюк - директорка цієї бібліотеки!
Написала заяву і вже з 2-го січня вийшла на роботу.
Колектив прийняв дуже добре не лише як працівника бібліотеки, а і як людину, яка була змушена залишити рідну домівку та все нажите майно. Навчали мене новій справі, комунікувати у великому місті. Зараз я - бібліограф. Більше того – очолюю цілий відділ електронних ресурсів та довідково-бібліографічного обслуговування, і в моєму підпорядкуванні 6 людей.
(На роботі у Києві)
Ми каталогізуємо літературу та періодичні видання у електронному каталозі. Це новітній крок у бібліотечній сиситемі, з чим я зустрілася вперше і змушена була цьому вчитися.
У Києві вже практично немає бібліотек з паперовими каталогами. Все автоматизовано. Для мене дуже корисне оце пізнання нового. Працюючи у військовому ліцеї, де було всього 4 тисячі примірників книг, мені і каталог був непотрібний, я чітко знала, де в мене що знаходиться. А тут така кількість літератури!
Більше того, у бібліотеки є свої філіали; є мистецький відділ, краєзнавчий, відділ англійської літератури, вони знаходяться по всьому Києву.
Співпрацюю з соціокультурним відділом, який займається рекламою бібліотеки, комунікаціями в соцмережах. З цим я добре знайома. До речі, завдяки рекламі, про мене дізналися креміняни, які тут проживають, і вже приходили в гості. Згадували, як навчалися під моїм керівництвом комп’ютерній грамотності у Кремінській бібліотеці.
(Мама з дітьми, 30 квітня 2023 року)
Підтримую зв’язки з колегами-бібліотекарями, Олею Кушнаренко, Світланою Редею, Оленою Скиданенко, Оленою Дмитрієвою (Харків) та іншими колежанками. Розповідаю про мою роботу, про те, що отримую життєвий і професійний досвід, щоб запровадити вдома.
Раз на тиждень чергую на довідці у фойє бібліотеки, відповідаю на всі питання, з яких телефонують користувачі: як працює бібліотека, як записатися, де знаходиться бібліотека і як до неї дістатися, до того, чи є в наявності необхідна література та в яких бібліотеках міста Києва можна знайти ту чи іншу книгу.
(Під час чергування по довідці)
25 лютого, у роковини з дня народження Лесі Українки, відвідали колективом могилу поетеси на Байковому кладовищі, де покояться також її батьки, брати. В той день прийшли на цвинтар студенти, багато шанувальників видатної українки. Було дуже приємно долучитися до такого заходу.
Одним словом, мені дуже подобається і робота, і колектив, і те, що, в якійсь мірі, у мене відбулося кар’єрне зростання. Директорка неодноразово казала, що хоче аби я і надалі працювала у бібліотеці, бо кадрів їм бракує.
Та як би гарно тут не було - мріємо повернутися лише додому.
Хоч і житло зруйновано (один будинок вщент, інший – пошкоджено), розбито теплиці, пасіку і всі речі розграбовано. Що ж, будемо відбудовувати: дах, вікна, теплиці нові збудуємо, квітів море виростимо. І син Богдан, дасть Бог, повернеться з війни…
Ми віримо в перемогу нашого народу. І прийде час, коми всі ми повернемося на свою рідну Кремінщини та відбудуємося, і як і раніше збиратимемося на свята разом.
Та поки що наш дім – це наші собаки, наші Томас і Джеррі.
(Улюбленці Томас і Джері)
(Травень, сьогодення)
Ми дуже вдячні, що вони в нас є, бо «вигулюють» нас вранці, в обід, і ввечорі; примушують тримати себе в тонусі, дають стимул, надію, віру, любов. І, певно, теж у снах бачать Кремінну…
Автор Ганна ПАЛАМАРЮК.
Вихід цього матеріалу став можливим завдяки фінансовій підтримці Програми з допомоги та розвитку українських медіа (Ukrainian Media Aid and Development Program), частково профінансованій Міністерством закордонних справ Швеції (Swedish Ministry for Foreign Affairs).