"Лошадкін дім" за рік переїжджає вдруге: де зараз перебувають гривасті переселенці з Кремінної?
Минулого року ми розповідали на нашому сайті, як всім миром рятували 11 коней з клубу «Лошадкін дім» і вивозили їх з палаючої Кремінної, спочатку до Дніпра, а потім до села Борщів Тернопільської області. (https://krm.lg.ua/novyny/799-tradytsiyi-zberihayut....
Майже рік прожили тварини у спокійному безпечному місці. Та утримувати їх ставало дедалі складніше, бо щоб прогодувати таку кількість коней, необхідні значні кошти. Благодійна допомога проблему вирішувала частково. А організувати діяльність клубу так, щоб отримувати якийсь дохід на власні потреби, у невеличкому селі, віддаленому від інфраструктурного центру, було практично неможливо.
Тож для клубу підшукували нове місце. До цього підключилися друзі з Кремінної, земляки з Сєвєродонецька.
А в цей час підприємець зі Львівської області працював над ідеєю створення екопарку. Викупив для цього овечу ферму, реконструйовував приміщення, облаштовував територію і мав на меті займатися розведенням кіз, овець, оленів, муфлонів з тим, щоб надалі створити контактний зоопарк.
То клуб «Лошадкін дім» дуже гармонійно вписався в ідею і структуру майбутнього екопарку. Дві шукаючі сторони перетнулися у Всесвіті, знайшли одна одну і вже скоро підприємець організував коневози, фури для зерна, взяв на себе всі витрати на перевезення.
Директор клубу Борис Григорович Семиволос розповідає:
- - Вже два тижні, як ми переїхали у село Почаєвці, яке є передмістям Дрогобича. Тут значно кращі умови, ніж були у Борщеві: нові сараї, підсобні господарські будівлі, поряд є пасовища. Для під’їзду до ферми прокладено асфальтову дорогу, близько проходить залізниця. Тобто, не буде проблем з підвезенням кормів. До того ж, тут працюватимуть фахівці: зоотехнік, ветлікар.
- Одночасно будується зона відпочинку, щоб сюди приїздили туристи, спілкувалися з тваринами. Це те, без чого ми не можемо існувати, нам потрібні люди для екскурсій, кінних прогулянок.
- Більше 80 тисяч населення в Дрогобичі, Трускавець з великою кількістю відпочиваючих – це прекрасна передумова, щоб і кінний театр відновити, і іпотерапією серйозно займатися. Уже в Борщеві пробували все це відновити. Костя Полторацький проводив заняття з хворими дітками, але, звичайно, це не той масштаб для успішної дільності. Хоча там діти й дорослі уже звикли до коней, тому прощання було дуже болючим.
- -Минулого разу Ви говорили, що у Кремінній залишилося п’ятеро коней з клубу. Чи відомо вам щось про їхню долю?
- -Це дуже болюче для мене питання. Ні з ким зв’язатися не можу, про коней ніхто нічого не повідомляє, можливо їх уже й живих немає.
- У Кремінну, напевне, не прийдеться повернутися найближчим часом. Знову перевозити коней – мало того, що це затратно і складно, так це ще раз піддати тварин великому стресу. До того ж, там їх випасати треба, а весь ліс заміновано; сіно косити – а косою не накосиш, необхідна техніка, якої немає; зерно потрібне, та фермери навряд чи найближчим часом будуть займатися землеробством, поки не відбудеться розмінування полів, а це процес довготривалий…
- Переїзд до Почаєвців, де організовується товариство з еколого-туристичним напрямком, це прекрасний варіант для кінного клубу. Тим більше, що наразі Борис Григорович Семиволос залишився сам-на-сам зі своїми тваринами. Його партнери і помічники змушені були покинути клуб: син Єгор вступив до вузу і поїхав на навчання, а тренер Костя Полторацький пішов на війну.
- Борис Григорович має надію, що влітку приїдуть у Почаєвці його вихованці і будуть навчати бажаючих верховій їзді, проводитимуть кінні прогулянки. А там, дивись, на новому місці сформується плеяда молодих людей, залюблених у кінний спорт, верхову їзду, і продовжить справу всього життя Бориса Семиволоса. Який починав свій шлях учителем, а потім випадок круто повернув його долю, коли змушений був тимчасово взяти відповідальність за коней колгоспу, що припинив своє існування. Звідтоді коні назавжди полонили його серце і докорінно змінили спосіб його життя. Авторка - Ганна ПАЛАМАРЮК.
«Вихід цього матеріалу став можливим завдяки фінансовій підтримці Програми з допомоги та розвитку українських медіа (UkrainianMediaAidandDevelopmentProgram), частково профінансованій Міністерством закордонних справ Швеції (SwedishMinistryforForeignAffairs)».