Олімпійська чемпіонка Ольга Бризгіна: «Пацюємо і далі, бо спорт чекати не може».

Олімпійська чемпіонка Ольга Бризгіна: «Пацюємо і далі, бо спорт чекати не може».

Олімпійська чемпіонка Ольга Бризгіна: «Пацюємо і далі, бо спорт чекати не може».

Трикратна олімпійська чемпіонка, заслужений працівник фізкультури і спорту України Ольга Бризгіна змушена тікати від війни вдруге. Як склалася доля спортивної родини і які вони мають плани — у нашому інтерв’ю з Ольгою Аркадіївною. 

Ольгу Аркадіївну і Віктора Аркадійовича Бризгіних війна виганяє зі свого дому вже вдруге. 
                               (Подружжя Бризгіних)

У 2014 році, коли вирішували куди їхати з Луганська, – сумнівів не було. Звичайно ж - до Кремінної, де знаходилася обласна спортивна база«Олімп» - найкраща база в Україні, де провели багато часу за тренуваннями, де були друзі і колеги.

Вісім років, які прожили у Кремінній заслужений майстер спорту з легкої атлетики, олімпійський чемпіон, президент Федерації легкої атлетики Луганської області Віктор Бризгін і трикратна олімпійська чемпіонка, віце-президент Федерації легкої атлетики у Луганській області, заслужений працівник фізкультури і спорту України Ольга Бризгіна, були дуже продуктивними. База розвивалася досі небаченими темпами. Було збудовано чудовий басейн, зал для тренування важкоатлетів, зводилося житло, відкрилися їдальня, медпункт, сауна, баня, створювалися умови для реабілітації і відновлення спортсменів.

- Після моєї особистої зустрічі з Президентом Володимиром Зеленським було прийнято рішення будувати легкоатлетичний манеж на базі Кремінського Центру Олімпійської підготовки.

(Президент Зеленський відвідує Кремінську спортивну базу «Олімп»,

2021 рік). 

Тут уже тренувалися спортсмени з усієї України з багатьох видів спорту (футболу, волейболу, плавання, важкої атлетики). Тепер чудові можливості відкривалися і для легкоатлетів. Це був наймасштабніший проєкт. Легкоатлетичний манеж мав стати універсально-професійним: з прямими доріжками для спринту довжиною 125 метрів, яких наразі в зимових умовах не існує в Україні; з віражами. За межами манежу планувалося зробити похилу доріжку для спринту довжиною 140 метрів – раніше для тренувань в таких умовах спортсменам необхідно було виїжджати за кордон.

Сергій Бубка казав, що Кремінна - це маленька Швейцрія з мальовничими лісами, цілющим повітрям. Тому плани були грандіозні, у спорт вкладалися великі кошти і областю, і державою, і приватними підприємцями. Бо в цьому вбачали майбутнє нашошо міста.

На жаль, цей проект «Великого будівництва»призупинила війна.


…Ольга Аркадіївна покинула Кремінну у березні 2022 року, а чоловік ще залишався на базі, виконував свої обов’язки одного з керівників Центру і сподівався, що все це - не надовго. Та у квітні довелося виїхати і йому, бо в місті почалися жорстокі бої.

Сім’ю Бризгіних запросили друзі по спорту до Ужгорода. Віктор Аркадійович і сьогодні залишається там, бо працює старшим тренером з естафетного бігу чоловіків, готує спортсменів України до змагань.

- Спорт чекати не може, - говорить Ольга Аркадіївна. - Бо попереду – Чемпіонат світу з легкої атлетики, у наступному році – Олімпійські ігри. Спортсменам треба готуватися.

Наразі збираємося з донькою Анастасією на Чемпіонат України з легкої атлетики, який проходитиме у Луцьку і Львові, де вона братиме участь.

Анастасія також готується до Чемпіонату світу з легкої атлетики, була в Америці на тренувальних зборах. Зараз в Італії, теж на зборах, і скоро приїздить в Україну.

Я зараз в Києві, у старшої доньки Єлизавети, і чекаю одного: швидшого повернення додому. Хоча коли це буде і чи буде куди повертатися?

- Ви вже Кремінну називаєте домом, не Луганськ?

-Так, тому що там уже і дім, і робота. Дуже багато роботи нас чекає попереду, ми будемо відновлювати наш Центр олімпійської підготовки. Аби тільки сталося це скоріше. Адже мені скоро виповниться 60 років, я багато чого досягла у своєму житі, в мене все є і я хочу цим користатися: жити у своєму домі (наразі у нас їх два, а ми скитаємося по чужих кутках); спати у своїй постелі; пити каву зі своїх улюблених чашок. На жаль, роки летять і не повертаються. А ми не живемо, а животіємо. У цій скруті перебуває півкраїни. І нікому це не подобається, нікому з простих людей не потрібна ця війна, яка забирає тисячі молодих життів. Оце наша найбільша трагедія! Бо ми якось потерпимо життєві незручності. А хто поверне матерям, дружинам, дітям їхніх синів, чоловіків, батьків?

Тож надія, віра і пристрасне бажання у нас у всіх одні: хай скоріше все закінчиться, не може це продовжуватися вічно.

І, до зустрічі у Кремінній!

Авторка - Ганна ПАЛАМАРЮК.

«Вихід цього матеріалу став можливим завдяки фінансовій підтримці Програми з допомоги та розвитку українських медіа (Ukrainian Media Aid and Development Program), частково профінансованій Міністерством закордонних справ Швеції (Swedish Ministry for Foreign Affairs)».

Слідкуйте за нашими новинами на телеграм каналі
23:35
319
Немає коментарів. Ваш буде першим!