...До війни креміняни любили гуляти лісом. Пройтися натоптаними стежинами до кінного клубу «Лошадкін дім», Партизанської землянки, санаторію «Озерного», озера Підпісочного і назад – це майже дві години дихання цілющою хвоєю. Якого кращого релаксу бажати? А якщо у дружній компанії, та по дорозі ще зустрінеш таких же заядлих любителів піших подорожей… Скільки вражень приносиш щоразу з лісу, і навесні, і влітку, і зимової днини.

(Краса зимової природи. Мирна Кремінна)

Якось зустріла біля Партизанської землянки молоду сім’ю, що гуляла з собакою-красенем. І віяло від них такою щирістю, спокоєм, тихою сімейною радістю, взаємною повагою, що захотілося цю мить зберегти їм напам’ять. Сфотографувала, переслала фото...

(Ось це фото, зроблене 9 лютого 2020 року і опубліковане в газеті "Кремінщина")

Згодом пожалкувала, що навіть не запитала хто вони, а то була б замальовка для газети! Ох, цей журналістський погляд, на все і всіх…

…Юрій Коротенко жив з сім’єю у Кремінній, а працював у Сєвєродонецьку, в системі Державної служби з надзвичайних ситуацій (ДСНС).

Коли почалася війна, до роботи добиратися не було можливості, бо в Рубіжному вже йшли бої. Керівництво порадило йти у Кремінську частину ДСНС і виконувати там свої обов’язки водія.

І він виконував. З початку березня, шкільними автобусами, вивозив людей з Кремінної у Лиман, Слов’янськ, до евакуаційних потягів, що прямували на Західну Україну. А в Лимані і Бахмуті завантажувався гуманітарною допомогою, привозив її у місто, бо у Кремінну вже не доставляли продукти, товари і магазини були порожні.

(Цей жовтий красень рятував життя людей, але залишився на рідній землі).

Щодня йшов з дому ще затемна і повертався майже вночі. А впродовж дня не покидала думка: чи живі будуть мої рідні, чи, не дай, Бог, прийду на попелище? Адже весь цей час сім’я залишалася у Кремінній: дружина Наталя, син Сашко і донечка Марійка, якій на той момент був всього рік від народження.

І одного разу таки прилетіло в їхній огород, щойно встигли заскочити в погріб. Після цього вже не хотіли випробовувати долю. Бо іншим разом могло і не поталанити вчасно забігти у сховище. Тож прийняли рішення виїжджати. Тільки батьки і бабуся не погодилися: «Ми зі своєї домівки - нікуди». І до цих пір залишаються там, а отримати від них звістку немає ніякої можливості.

Наразі сім’я Юрія Коротенка перебуває у селі Стройному Мукачівського району на Закарпатті. (Сюди приїхала не одна родина працівників з Кремінської частини ДСНС).

Вони винаймають невеличкий будиночок, без особливих зручностей. Але на краще потрібні зовсім інші кошти, житло тут дуже дороге. Та що вбиральня надворі – це півбіди. А коли вимикали світло, то з опаленням була велика проблема, хату не можна було натопити, діти мерзли.

Наразі наші рятувальники працюють у Харкові. Там знаходиться Головне управління ДСНС Луганської області і весь особовий склад Луганського гарнізону, що виїхав на підконтрольну територію України.

- У нас проходить ротаційна служба: місяць чергуємо в Харківській області (в Куп’янську, Ізюмі, Вовчанську тощо), потім міняємося - ми їдемо до родин, а інші заступають на зміну.

Виконуємо свою звичну роботу, якою займалися і в мирний час. Тепер же додалися й інші обов’язки: розбираємо після прильотів будівлі, рятуємо людей, доставляємо гуманітарну допомогу. Роботи у Харківській області дуже багато. І наші працівники гідно виконують свої службові обов’язки, хоч і самі знаходяться у скрутних життєвих обставинах. Немає таких, хто ганьбить свою професію. Бо в нашій системі не буває випадкових людей, сюди приходять служити тільки за покликанням, - розповідає Юрій.

Саме тепер він знаходиться з родиною. Та вже скоро поїде на зміну своєму напарнику, Сергію Кузьменку, який із сім’єю теж перебуває на Закарпатті.

Юрій спокійний, що його дорогі люди у безпеці, що Марійка не чує пострілів і вибухів, що вчиться впевненіше робити перші кроки на своїй землі.

…Після телефонної розмови з Юрієм попросила надіслати кілька фото, щоб розмістити з матеріалом. І коли побачила у вайбері його аватарку з собакою, зрозуміла з ким говорила. Дік! Красень-Дік, з яким гуляла у Кремінському лісі молода щаслива сім’я три роки тому. Тільки тепер їх стало більше, тепер ще є Марійка.

- А як же Дік, де він?, - питаю у Юрія.

- Стереже маму, бабусю, охороняє Кремінну.

Ось такі трапляються історії. Ще раз переконалася: випадкових зустрічей не буває. А Земля наша така маленька…

Авторка - Ганна ПАЛАМАРЮК.

«Вихід цього матеріалу став можливим завдяки фінансовій підтримці Програми з допомоги та розвитку українських медіа (Ukrainian Media Aid and Development Program), частково профінансованій Міністерством закордонних справ Швеції (Swedish Ministry for Foreign Affairs)».