Про те, як вибиралася з Кремінної сім’я Оксани і Андрія Диканів, ми писали тут:

https://krm.lg.ua/novyny/858-visim-doroslykh-sobak-samoyidiv-i-chotyry-tsutsenyaty-vyyikhaly-z-kreminnoyi-u-dnipropetrovsku-o.html

Сьогодні ж хочеться повернутися знову до героїв нашої розповіді. І не тільки тому, що розплідник відомий далеко за межами нашого міста, що потомство з нього продовжує родовід самоїдів у Великобританії і Македонії, Словенії і Малайзії, на просторах інших країн; що кремінські «діти-самоїди» постійно перемагають на світових виставках, а ще й тому, що наразі лайка-самоїд… «воює» у Збройних Силах України.

Із сім’ї Дикань троє чоловіків пішли на війну боронити рідне місто, країну. Старшому сину - Олегу, випало захищати сусіднє місто Рубіжне у складі Луганської окремої бригади територіальної оборони. Згодом призвали і батька, Андрія Диканя. А коли Оксана залишилася одна з вісьмома собаками, син, щоб допомогти мамі, вирішив найзадерикуватішого, що створював найбільше проблем – Хаммера - забрати з собою на фронт.

Спочатку Олег дуже боявся, щоб собака на передовій не потрапив під кулі, на ворожі розтяжки. Хоч і знав, що в самоїдів унікальна інтуїція, вони дуже кмітливі і обережні. Але ж то у мирній обстановці. А як поведе себе пес на війні?

Та Хаммер, виявилося, природжений «військовий хлопць»: сміливий, відважний, з характером. Як і більшість його бойових побратимів. Собака чудово орієнтується в обстановці і знає, як себе поводити, коли поблизу свистять кулі та розриваються міни, дзижчать дрони.

Він і вдома був бійцем, захисником: ніхто не мав права підвищити голос на хазяйку, навіть чоловіка «ставив на місце». Так і тут: чужих не пустить у бліндаж, ніхто не зайде непроханий. А як відчуває настрій кожного бійця! І коли хтось стривожений, сумний – обов’язково «розрадить, підтримає» своїм теплим носом і пухнастим дотиком. Хоча сам, буває, теж сумує, коли його не беруть на бойові завдання.

Ну а вже з Олегом ніколи не розлучається, скрізь із ним поряд, навіть, коли той відправляється у відрядження. В один з таких від’їздів з фронту (воюють майже біля дому, на Кремінському напрямку) завітали в Таромське, що поблизу Дніпра, де наразі мешкає мама і одна утримує розплідник. Як же обрадувався Хаммер цій зустрічі! Не міг натішитися спілкуванням з Оксаною, зі своїми чотирилапими родичами. Та коли Олег зазбирався в дорогу, першим скочив до машини: зоставайтеся, мовляв, з Богом, а мені пора на фронт, війна ще не закінчилася! Та й бойові товариші вже зачекалися, не раз дзвонили Олегу, питали, коли вже повернеться Хаммер на бойові позиції?

Чи відчуває самоїд, що «воює» зовсім близько біля рідних місць? Авжеж! Он і ліс той, де так любили гуляти всі гуртом; і запах весняних квітів та хвойний аромат лоскочить ніздрі, ну зовсім такий, який хвилював його в рідному подвір’ї. Не знає, правда, Хаммер, що наразі там все зруйновано: вирвані з корінням величезні туї, обшматовані мальовничі самшити та інші витвори топіарного мистецтва.

(На відео - неперевершена краса подвір’я Диканів до війни).

Авторка - Ганна Паламарюк.

«Вихід цього матеріалу став можливим завдяки фінансовій підтримці Програми з допомоги та розвитку українських медіа (Ukrainian Media Aid and Development Program), частково профінансованій Міністерством закордонних справ Швеції (Swedish Ministry for Foreign Affairs)».