Все повторюється
– Все повторюється. Як у природі, на зміну зимі приходить літо, а ніч змінюється днем; так і в селі: колись одноосібних селян примусово об’єднали у колгоспи, потім зруйнували колгоспи і роздали землю. Мій батько керував великим господарством, а я тепер знову одноосібник – фізична особа-підприємець. І починаю підніматися з нуля, – говорить Сергій Солом’яний, син покійного голови колгоспу – мудрого і вмілого господаря села.
Як живеться сьогодні тим, хто не віддав свій наділ в оренду і вирішив його обробляти самотужки?
– Працюю один, техніку для обробки землі, посіву, збирання врожаю наймаю. В селі багато таких одноосібників, часом ми гуртуємося, один одному допомагаємо.
У минулому році хотів взяти кредит на розширення господарства, але мені його не дали, бо дуже малий фінансовий обіг. Хоч і є програма Президента допомоги малому бізнесу, за якою кредит видається під 5-9 процентів, та насправді та програма не для дрібних господарств, а для великого бізнесу. Тож таким, як я, доводиться розраховувати тільки на власні кошти. Декілька років збирав гроші на сівалку і ось нарешті у нинішньому році придбав її, збулася давня мрія. Тепер би ще трактор купити – і можна працювати.
Підприємство моє невелике, обробляю всього 115 гектарів землі. Останні роки плідно попрацював. З однодумцями купив старий корівник під сховище для зерна, відремонтували його. Тепер маємо можливість не з поля продавати врожай, а зберігати його до того моменту, коли підніметься в ціні.
Селяни помітили, що господарство розвивається, вчасно видається орендна плата, тож виявили бажання віддати свою землю мені в оренду. Тобто, з наступного року додасться ще десь 130 гектарів землі.
У наступному році планую відкрити фермерське господарство. Хотілося б це зробити раніше, але фінансово не виходило. Що дасть фермерське господарство? Зможу працювати за безготівковими розрахунками (до цього працювали за готівку, що не завжди було вигідно). До того ж з юридичною особою, можливо, і банки будуть працювати охочіше. Одним словом, планую вийти на більш високий рівень.
– Голова громади Володимир Струк великі надії покладає на сільгоспвиробників в плані розвитку громади. І особливий наголос робить на відновленні тваринництва. Яка ваша думка з цього приводу? – запитую.
– Тваринництво потрібно розвивати. Але ті дрібні фермери і одноосібники, які живуть у селі, не мають для цього грошей, свого капіталу. А тим, хто тільки використовує землю, а сам до села не має ніякого відношення, тваринництво не потрібне. Я вважаю, що треба в Україні повертатися до тієї системи, що була раніше: маєш в обробітку 1000 гектарів землі – обов’язково утримуй на цю кількість певний процент худоби. Тоді й молокозаводи будуть працювати, і люди споживатимуть натуральні продукти, а не їх замінники.
Мені можуть зауважити: а хто працюватиме у тваринництві, коли молодь виїхала з села, а пенсіонерам уже не під силу ця важка праця? Треба впроваджувати новітні технології, щоб все було механізовано і використовувалося мінімум людської праці. Дехто стверджує, що тваринництво – це затратна галузь, збиткова. Проте мій батько завжди говорив: «Тваринництво не може бути збитковим. Ось зерно зібрали – і потім воно тільки убуває з комори, туди нічого не додається аж до на- ступного врожаю. А худоба – це щоденна жива копійка. Якщо правильно цим займатися».
Тож я – за тваринництво. І як сільгоспвиробник, і як депутат міської ради, який працює в одній команді громади, яка ставить перед собою завдання розвитку і розбудови.
– Які проблеми вирішуєте в селі як депутат?
– Мій телефон знає все село і я завжди доступний до спілкування. Зустрічаюся з селянами особисто, до стареньких приїжджаю додому, допомагаю в усьому. Село – це моя батьківщина, мій оберіг. І за все у мене болить душа. Взяти той же клуб, в якому протікав дах. Зараз його підремонтували. А ось опалення немає. Та сподіваюся, що разом з громадою доб’ємося, що і опалення буде, і клуб процвітатиме. Бо не буде клубу, школи, медпункту – перечахне вогонь у селі і залишиться в ньому декілька хат, як у сьогоднішній Суровцівці. Звичайно, все в один момент вирішити неможливо, адже проблеми накопичувалися роками. Це і розбиті дороги, які будувалися ще за колгоспні кошти; і відсутність освітлення та благоустрою. Колись був великий район, були більші можливості. А тепер його розірвали, як віник на окремі палиці, і немає вже тієї сили. Але будемо працювати, виживати. Іншого вибору в нас немає, як немає іншої Батьківщини.
В селі є пам’ятка історії – церква. Сьогодні вона у занедбаному стані. Згуртувавшись, фермери відремонтували дах, поміняли вікна, а ось відреставрувати стіни – це дуже великі затрати. Сьогодні в регіоні є багато підприємців, бізнесменів, які допомагають відновлювати святині. Це правильно. Хотілося б і нам відродити свій храм.
Поки що плануємо зробити стелу, де буде зображено церкву у її первісному вигляді, а потім будемо йти далі.
У нинішньому році капітально відремонтували пам’ятники загиблим воїнам. На центральній садибі за це взялося СТОВ «Краснянське», а малі підприємства допомогли коштами на ремонт у селі Пшеничному. Це наша історія, наша пам’ять.
Збулася ще одна наша мрія: завдяки Володимиру Олексійовичу Струку у центрі з’явився дитячий майданчик. Тепер заїжджаєш в село – і тебе зустрічає дитячий гомін і сміх. Отже, Новокраснянка живе! Все повториться знову!
