«Кремінським садам» - квітнути і родити
Він не мріяв вирощувати сади. Сталося це само собою: раз – і все! Якось їхав через Коровій Яр Лиманського району і побачив, як люди саджали дерева. Зупинився, завів розмову. Виявилося, що висаджували черешню. А він дуже любив яблука і це йому завжди було цікаво. Але в нас складні умови для вирощування фруктових культур: жорстка весна, сильні вітри, ранні приморозки. Тому яблука споживаємо переважно привозні. З цієї зустрічі-розмови дізнався, що дане господарство має у Добропіллі розсадник, де вирощують карликові сорти яблунь. Ці саджанці швидко ростуть і вже на другий рік дають плоди. Тоді в нашому регіоні карликові дерева ще ніхто не саджав. Зацікавився. І, щоб дізнатися про це більше, почав спілкуватися з агрономами, брати участь у семінарах, тренінгах. А потім з’явилося бажання спробувати і себе у цій справі. Ні, він не роз- глядав садівництво як майбутній бізнес, просто хотів висадити дерева і діждатися результату: що з цього вийде?
Кажуть, коли в тебе з’являється ідея, то доля сама пропонує варіанти і способи, як її реалізувати, втілити в життя. Тож йому теж почали надходити підказки. Знову, по дорозі на Харків, натрапив на сад, де вирощували саме карликові сорти. І став приїздити до цього саду, купував яблука, пробував на смак, знайомився з секретами вирощування. Це було серйозне господарство, яке впроваджувало новітні технології садівництва, яке стрімко розвивалося, яке вже мало холодильники великих об’ємів для зберігання продукції.
Всі ці зустрічі підштовхнули до дій: він прийшов у міськраду, оформив два гектари землі, на які, за законом, має право кожен громадянин. І на колишньому смітнику, де колись розміщалися теплиці, спланував ділянку під сад.
Перші 2,5 тисячі саджанців купив у Дніпровській області, у знаного садівника. Посадив їх восени 2016 року.
І ось уже впродовж п’яти років експериментує, вивчає, які сорти найкраще підходять для наших умов. Тепер розуміє, що потрібно саджати тільки імунні сорти, пізні, які не так вража- ються хворобами, потребують меншого обробітку, гарно зберігаються і мають відмінні смакові якості. Такі сорти знайшов на Закарпатті.
Згодом взяв ще два гектари землі в районі колишнього заводу «Хімавтоматика», де висадив дерева. На сьогодні їх близько 8 тисяч штук.
За час пошуків і експериментів набив чимало гуль, допускав помилки, але й набув неабиякого досвіду.
– Найбільше, чого я добився і чим пишаюся, це те, що моє яблуко за смаковими якостями набагато перевищує продукцію інших виробників: воно ароматне, солодке, соковите, – ділиться Дмитро Новіков. –І яхочу, щоб наше кремінське яблуко скоро впізнавали по Україні. До речі, в Луганській області його вирощують, окрім мене, тільки в Щасті. Бо це нелегкий бізнес. Без підтримки держави дуже важко цим займатися. Адже виростити яблуко – надто дороговартісний процес. Посадити дерево, обробити від шкідників, внести добрива, полити (у нашій засушливій зоні без цього не доб’єшся врожаю), зібрати плоди. А ціни на ринку дуже низькі, це не ті, що в магазинах. Тож у кого немає холодильників, хто не може яблуко довго зберігати, щоб дочекатися вищої на нього ціни взимку, змушені віддавати врожай за безцінь. Багато фермерських господарств через це розорилися, закрилися. Але я вірю в кращу історію свого бізнесу.
Дмитро Новіков, пройшовши період становлення, впевненіше дивиться у завтрашній день: має свою техніку, інвентар для обробітку саду, знає, які сорти слід вирощувати. Тому планує добитися високих врожаїв: саме з шостого року сад починає окуповуватися.
Про що мріє? Щоб працювали державні програми, які підтримуватимуть цей нелегкий бізнес. Щоб разом з його садами розквітала Кремінська громада і тоді вона зможе з власного бюджету підтримувати всі починання малого і середнього бізнесу. Принаймні, такі плани у міського голови Володимира Струка. Він хоче збудувати в громаді консервний цех, на якому перероблятимуться овочі і фрукти, вирощені на присадибних ділянках жителів.
– Тоді можна буде несортові яблука переробляти на соки. Зараз везти їх в інше місто для мене не вигідно. А ось якби вдома була переробка – це було б класно, – роздумує Дмитро.
А ще планує будувати холодильник для зберігання продукції. Це дуже дорого, без підтримки держави тут не обійтися. Та, як кажуть, «очі бояться, а руки роблять». Треба починати.
Дмитро своїм корінням – кремінський, з діда-прадіда. Та за свій короткий вік об’їздив колись велику країну уздовж і впоперек. Шукав себе у різних місцях і в різних професіях. Чи знай- шов нарешті? – запитала.
–Те, чим займаюся сьогодні, дуже мені подобається: працюю з дітьми, займаюся обробкою деревини і фермерським господарством. Кожна справа вимагає великої віддачі. Але я така людина, що не люблю сидіти на місці, тому поки що на все вистачає часу. До того ж великим стимулом є усвідомлення факту, що я зробив те, чого не зробив до мене ніхто. Я виростив сади у Кремінній! – сказав Дмитро Новіков.
Хай вони квітнуть і родять! Усім на радість і добро.