Не дай зачахнути вогню в моїй душі!

У Лариси Гарькавої це виходить уже впродовж багатьох років. Яким чином? 

-Поки є інтерес, захоплення, любов – немає неможливого для здійснення будьякого задуму, — говорить вона. – Тому прошу: «Господи, не дай зачахнути вогню в моїй душі!». 

Творчістю вона займається відтоді, скільки себе пам’ятає. Вишивала бабуся, вишивки її оточували скрізь, то ж ще дитиною вчилася цьому мистецтву. Проте займатися в’язанням, вишиванням почала уже в дорослому віці, як виросла донька, як більше часу лишилося на себе. А коли зі своїми роботами потрапила у виставковий зал Сєвєродонецька, де побачила твори багатьох майстрів регіону, тоді зрозуміла, що це — серйозно і надовго. А ще тоді звернула увагу, що там не було робіт майстрів з Кремінського району. Чому? І виникло бажання відшукати скарби талантів тут, у нас.

Згодом так сталося, що «щуку кинули у річку». Ларису призначили методистом районного відділу культури і вона стала безпосередньо займатися майстрами, вишукувати їх по всіх куточках району і гуртувати у громадському об’єднанні «Скарбниця талантів».

Відтоді минуло більше десяти років цікавої творчої роботи. «Скарбниця» зібрала у свої ряди 113 майстрів! Буквально з першою познайомилася зі Світланою Волковою з Красноріченського, яка займалася бісероплетінням просто для душі. Сьогодні ж вона очолює філіал об’єднання у своєму селищі.

Лариса з захопленням розповідає про кожного майстра. -Цікаво спостерігати за творчістю Олександра Башуна. Йому подобалося займатися різьбою по дереву просто для себе. Коли прийшов до нас і став виставлятися на широкий загал, зрозумів, що це нелегкий творчий процес, йому треба приділяти більше уваги, вдосконалювати майстерність. І зараз його роботи – це справжні витвори мистецтва.

Або візьміть плетені вироби з лози Віктора Дмитровича Головненка. Це ж чудо, які в нього кошики!

А вироби з глини! Віра Кушнирьова, Олена Гурин, Галина Петрівна Іваникова, Сюзанна Задирака – вони досягли висот досконалості своїх творінь. 

А лялькарі, а бісерники! Я скажу так: коли наші майстри приїздять кудись і пропонують свої роботи, то іншим на виставці робити нічого! Ось такий у них високий клас! Це – без зайвої скромності.

На жаль, вже давно вони всі не збираються, не організовуються виставки, на яких майстри спілкуються, відкривають у собі нові грані, розширюють сферу своїх захоплень і вмінь, знаходять себе у нових техніках. На жаль, нині не відбувається цього могутнього духовного обміну. Варитися ж у своєму соку – не є позитивно для творчої людини. Проте, навіть за таких умов, справді захоплена людина шукає нові способи і форми, аби виплеснути те, що нуртує в душі.

Тож від високого, тонкого, філігранного мистецтва вишивки і плетіння коклюшкового мережива та розписування склом Лариса перейшла до більш практичного заняття. Вона зайнялася виробленням сирів. 

— Як прийшла до цього? 

— Чоловік давно займається реалізацією фермерської молочної продукції. Спостерігаючи за цим, мені захотілося виробляти з молока екологічні продукти. Передусім — сири, багаті кальцієм, який так потрібен нашому організму. Давно відомо, що для дорослої людини більш корисна продукція з молока кіз, ніж корів. Це класний продукт для дітей, спортсменів. І я почала заглиблюватися в цю тему. Багато читала, брала участь у майстер-класах відомих сироварів. Бо якщо хочеш щось гарне створити – треба глибоко копати.

Колись кіз тримали в містах і селах по бідності (люди з достатком мали корів). Сьогодні ж дізналася, що порідна коза коштує дорожче корови. А коли побували у науково-експериментальній фермі «Святогорська коза», поблизу Святогорська, зрозуміла, що це те, до чого треба прагнути. Ми побачили зразкову ферму, розплідник, екопарк, екскурсійний бізнес, підприємство по виробництву екологічної продукції, широку торговельну мережу по реалізації власного виробництва у одній структурі і були просто в захваті від цього знайомства. То ж не могли утриматися, щоб не придбати там двох порідних козенят.

Сьогодні вже маємо 10 козенят, придбаних у різних розплідниках України. Наразі їх плекаємо, вирощуємо і чекаємо того моменту, коли вже матимемо своє молоко.

А поки що вчуся робити сири з фермерського коров’ячого молока. Варю розсольні сири «Адигейський», «Осетинський», «Фету» в оливковій олії і з травами. Вже пробувала готувати і «Качотту» — напівтвердий сир, який визріває більше місяця. Сир «Качотта» має італійське походження, «Фету» нам привозять з Греції, і це неймовірно дорого. А чого б нам цим не зайнятися самим? Адже маємо всі можливості. Потрібна тільки сировина – якісне молоко. Всі бідкаємося, що немає роботи, ніде заробляти. А між тим, є скільки можливостей для цього! Було б бажання і зацікавленість. І поки мені цікаво – можу гори звернути. Не дай, Господи, щоб пропав інтерес! 

Отож Лариса Гарькава планує розвинути серйозне господарство, подібних якому ще немає в регіоні. Це буде перша козина ферма, а згодом – і власне сироварне виробництво. Бажання для цього – дуже велике. Тож все у неї вийде.