«Стрибок» у безсмертя

Тип статті:
Авторська

31 січня – пам’ятна дата для Кремінної. Щороку вона переносить нас у буремний 1943-й. Саме цього дня, 78 років тому, Кремінна була визволена від фашистських окупантів. Традиційно напередодні знаменної дати газета «Кремінщина» розповідає про події воєнних років, про воїнів, які брали участь у визволенні нашого краю.

Йшла дивізія вперед

Визволенню Кремінної від фашистських загарбників необхідно завдячувати 195-й стрілецькій дивізії 1-ої Гвардійської армії. Саме ця дивізія разом з іншими військовими з’єднаннями поклала початок визволенню України, у кровопролитних боях оволодівши населеними пунктами Міловського району Ворошиловградської області. Потім було визволення Старобільська, а далі дивізія взяла напрямок на Кремінну.Наступальна операція військ Південно-Західного фронту з визволення Північного Донбасу мала кодову назву «Стрибок».

Командував 195-ю стрілецькою дивізією полковник Василь Петрович Каруна,

 а штаб дивізії очолював майор Іван Федотович Обушенко.

Каруна загинув восени 1943 року в боях за Дніпропетровськ, Обушенко пройшов всю війну, пов’язав своє життя з армією, дослужився до генерала. Одна з вулиць міста Кремінна названа його іменем (знаходиться неподалік кадетського корпусу), крім того, свого часу Обушенку було присвоєно звання почесного громадянина міста Кремінна.

На вістрі головного удару

28 січня 1943 року 195-а дивізія зосередила сили на рубежі місто Кремінна — станція «Кремінне» і отримала завдання вранці 30 січня атакувати противника та оволодіти Кремінною. Потім – а авангарді 1-ої Гвардійської армії наступати у напрямку Красного Лиману.

Дивізія мала такі сили: у першому ешелоні 604-й і 573-й стрілецькі полки, у другому –564-й полк і окремий навчальний батальйон. На посилення дивізії прибув 212-й гаубичний полк.

Вранці 30 січня воїни 604-го і 573-го полків після вогневого нальоту стрімко атакували станцію «Кремінне». Артилерія і міномети ворога відкрити вогонь не встигли. І лише коли перші батальйони увірвалися на північну околицю Кремінної, ворог оговтався. Ворожий артилерійський та мінометний вогонь призупинив наступ піхоти. Вогневі точки противник розмістив у житлових будинках.

У важку ситуацію потрапив другий ешелон 195-ої дивізії. Тільки-но навчальний стрілецький батальйон зі сходу увійшов в село Новокраснянку, як його несподівано контратакували ворожі автоматники і танки. Вони йшли, стріляючи на ходу, на курсантів, котрі ще не встигли приготуватися до бою. Та виручив 41-й окремий винищувально-протитанковий дивізіон, що опинився поруч. Артилеристи зі східної околиці села прямою наводкою вдарили по фашистах. Відразу ж були підбиті три танки. Автоматники вимушені були залягти. Курсанти пішли в атаку і вибили ворога з позицій. У тому бою за Новокраснянкуз навчального батальйону загинули старшина Іван Скрипник, старший сержант Герасим Аверкін, сержанти Павло Макаров, Олексій Васильєв, Василь Кольцов, Олексій Махровський, Михайло Василенко, курсанти Леонтій Степанов, Микола Селіванов, Василь Козлов, Олексій Трегубов, НугманбайЛукенов, Олексій Біряков.

Запеклий бій тривав у Кремінній. Піхоті громити ворога допомагали танкісти. Вранці 31 січня воїни 195-ої стрілецької дивізії і 4-го танкового корпусу оволоділи Кремінною. Як доповідав штаб 573-го стрілецького полку, після взяття Кремінної нарахували до 200 вбитих фашистів, знищено було до 60 автомашин, 5 мотоциклів, захоплено багато військового майна.

Зазнала людських втрат і 195-а дивізія. Загинуло багато бійців, закріплених за штабом.

Вдень сили 19-ої танкової дивізії противника, посилені автоматниками, наступаючи із заходу, зробили спробу повернути контроль над Кремінною, однак, були розбиті. Танкісти переслідували ворога, а невдовзі за ними у напрямку Красного Лиману вирушили і частини 195-ої дивізії.

Неспокійно було і в повітрі. 1 лютого у небі над містом зенітники збили німецький літак-розвідник «Фокке-Вульф»-189.

В пам’ять про січневі події 1943 року одна з вулиць Кремінної (на Підвільхах) носить назву 30 Січня. Мабуть тому, що північна частина міста була визволена саме в цей день.

Курс – на переправу

Коли у місті вщухли вибухи і постріли, кремінянивиходили зустрічати визволителів. Вулицями їхаликолони техніки, йшла піхота. Танки рухалися кількома напрямками: одні – по вулиці Куйбишева на Красний Лиман, інші – на Кузьмине і Ново-Дібровське (Червону Діброву). 10-й танковий корпус мав завдання вийти на Кузьмине, звідти – до Сіверського Дінця, форсувати його і оволодіти селом Серебрянка. Від Кузьминого до місця, де зараз розташована контора Серебрянськоголісництва, дороги не було взагалі. Снігу було стільки, що й саньми не проїдеш. Тому розчистка дороги зайняла певний час. Штаби танкового корпусу і танкових бригад декілька діб розташовувалися в Діброві. Легкі танки переїхали Дінець по льоду, а для танків Т-34 і КВ довелося будувати переправу під сильними ворожими обстрілами.

Далі операція «Стрибок» пішла не так, як очікувалося. Переважаючі сили фашистівпотіснили частини Червоної Армії з правого берега Сіверського Дінця на лівий і лінія оборони надовго встановилася по цій водній артерії. Кремінна ще понад півроку перебувала у прифронтовій зоні, доки окупантів остаточно не погнали на захід – геть з української землі.

Сергій ОМЕЛЬЧЕНКО.

Немає коментарів. Ваш буде першим!